РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ 3 ПРАВ ЛЮДИНИ ЩОДО УКРАЇНИ (випуск 1)

ВСТУПНЕ СЛОВО

Харківська правозахисна група взяла на себе важливий обов’язок –
систематичне ознайомлення української громадськості, насамперед юри-
дичної, з рішеннями Європейського суду з прав людини за заявами проти
Української держави. Вже видано три випуски серії «Рішення Європейсь-
кого суду з прав людини щодо України». Такі наміри можна тільки віта-
ти, тим більше тому, що кількість рішень стрімко зростає, зростає і їхній
вплив на національну правову систему. Якщо за період 2001-2004 рр. Євро-
пейський суд ухвалив 23 рішення по суті за заявами проти України, то в
2005 році – уже 123 рішення. Актуальність видання рішень Європейсько-
го суду суттєво зросла з прийняттям 23 лютого 2006 року Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини». Закон встановлює, що рішення Європейського суду є обо-
в'язковими для виконання Україною і встановлює порядок оприлюднення
та виконання таких рішень. Окрім виплати відшкодування Закон перед-
бачає застосування додаткових заходів індивідуального характеру, спря-
мованих на відновлення, настільки, наскільки це можливо, порушеного
права. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійсню-
ється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи
відновлення провадження у справі, або шляхом повторного розгляду
справи адміністративним органом. Не менш важливими є заходи загаль-
ного характеру, до яких належать внесення змін до чинного законодавства
України та практики його застосування, внесення змін до адміністративної
практики, забезпечення юридичної експертизи законопроектів, забезпечен-
ня професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду
тощо. Законом установлено дуже важливе положення, відповідно до яко-
го українські суди «застосовують при розгляді справ Конвенцію та прак-
тику Суду як джерело права». Таким чином уперше на законодавчому рі-
вні прямо зафіксовано можливість безпосереднього посилання судами на
Конвенцію та на чинні рішення Європейського суду з прав людини. За та-
кими умовами знання рішеньЄвропейського суду стає необхідною компо-
нентою освіти суддів та підвищення їхньої кваліфікації.

Читачам цього випуску пропонується дуже цікавий перелік рішень,
прийнятих за заявами проти України Європейським судом з прав людини.
Хотіла б звернути увагу читача на те, що в цьому виданні зібрані практич-
но всі рішення Європейського суду станом на початок 2005 року, які сто-
суються діяльності судової гілки влади й розуміння значення незалежної
та ефективної судової системи для правової держави.
Насамперед ідеться про констатацію порушення права особи на спра-
ведливий судовий розгляд у судах України в справі Совтрансавто-Холдинг
проти України. Про це рішення багато говорили на момент його винесен-
ня, але справжньої ваги воно набирає саме сьогодні, коли точиться так бага-
то суперечок щодо незалежності суддів в Україні. В рішенні у цій справі
Європейський суд, зокрема, зазначив, що випадки втручання з боку орга-
нів державної виконавчої влади у здійснення правосуддя відображають
брак поваги до самого функціонування судової гілки влади.
Не менш важливим для подальшого розвитку практики Європейсь-
кого суду стосовно України стали і рішення у справах Сем Меріт проти
України та Світлана Науменко проти України, в яких Європейський суд
з прав людини дійшов висновку про порушення права особи на справед-
ливий судовий розгляд у частині розумного строку. При цьому в першому
випадку Європейський суд розглядав кримінальну справу, застосувавши
критерії визначення «розумності» строків судового розгляду також і до
досудового слідства й надавши своє власне трактування часовим межам
поняття «кримінального обвинувачення», зазначеного в статті 6 Конвен-
ції. Друга справа стосувалась цивільного провадження і також мала особ-
ливість – Суд вирішив рахувати строки цивільного провадження з момен-
ту подання позовної заяви і до моменту виконання рішення національного
суду, що значно відрізняється від підходів до визначення меж судового
розгляду, які застосовуються в українському законодавстві.
Заслуговують також на увагу і рішенняу справах Півень проти Украї-
ни та Жовнір проти України. У цих справах йшлося про порушення розум-
ного строку виконання рішень національних судів, хоча право на виконан-
ня судового рішення в розумні строки жодним чином не згадується в тексті
Конвенції. Тим не менше Суд нагадав свою позицію, згідно з якою право
на справедливий судовий розгляд було б примарним, якби рішення, вине-
сене на користь особи, залишалось невиконаним. При цьому необхідно
також звернути увагу читача на суми, визначені Європейським судом в
якості справедливої сатисфакції внаслідок констатованого порушення
права на «розумні строки» виконання рішень національних судів. При
тому, що відповідно до рішень національних судів заявниці мали отрима-
ти порівняно невеликі суми – 300 та 800 грн., – Суд визначив у якості
справедливої сатисфакції 3 200 євро, не орієнтуючись на пряму матеріальну
шкоду, а виходячи зі свого власного розуміння моральної шкоди, якої за-
знали заявниці. Ці рішення стали першими у значному переліку рішень, в
яких констатовано порушення права особи на виконання рішення націона-
льного суду в «розумні строки».
Не можна не згадати і рішення, винесене Європейським судом з прав
людини у справі Трегубенко проти України, в якому черговий раз було
наголошено на одному з основних принципів верховенства права – прин-
ципі правової визначеності. Він полягає в тому, що рішення суду, яке на-
було статусу остаточного, не може бути скасоване в порядку нагляду чи в
будь-якому іншому порядку, не обмеженому часовими межами та компе-
тенцією, навіть якщо такий порядок має на меті виправлення недоліків та
помилок, допущених судами нижчих ланок.
Такий самий підхід Суд продемонстрував і в рішенні у справі Полто-
раченко проти України, яке заслуговує на окремий розгляд хоча б тому,
що в цій справі знову йшлося про повернення вкладів з колишнього Ощад-
банку СРСР, що вже розглядалось Європейським судом у справі Гайдук
та інші проти України. Нагадаємо, що у справі Гайдука Суд дійшов ви-
сновку про відсутність порушень прав людини і про неприйнятність цієї
заявидо розгляду по суті. Тим не менше, справу Полтораченка Суд роз-
глянув, не зважаючи на свою попередню практику. Але в останній справі
є значна відмінність – національним судом було винесено рішення на ко-
ристь пана Полтораченка, яке вступило в законну силу, але згодом було
скасовано в порядку нагляду вищестоящим судом. Це дозволило Європей-
ському суду розглядати не зміст вимоги щодо повернення вкладів, а пи-
тання все тієї ж правової визначеності особи, яка є складовою частиною
права на справедливий судовий розгляд, незалежно від суті вимоги.
Не можна залишити поза увагою і рішення Європейського суду у
справі Мельниченко проти України, яке також досить активно коменту-
валось і українським правниками, і українськими політиками. Без сумніву,
саме рішення є достатньо цікавим у зв’язку з тим, що Суд, скориставшись
своїм правом тлумачення Конвенції, поширив активне право на вільні
вибори, гарантоване статтею 3 Протоколу 1 до Конвенції, також і на пасивне
виборче право – тобто особа має не тільки право вільно обирати, але й
бути обраною. Але найбільш цікавим виявився процес виконання цього
рішення Європейського суду органами влади України. До речі, читач має
змогу ознайомитись не тільки з самим текстом рішення, але й з тими рі-
шеннями органів влади України, що були прийняті на виконання рішення
Європейського суду. Зрозуміло, що процес виконання рішення Європей-
ського суду не міг відбуватися без помилок, особливо в цій справі, врахо-
вуючи її політичний, а не тільки правовий аспект, але тим не менше це,
мабуть, перше рішення Європейського суду, в якому так гостро постало
питання виконання не тільки в частині сплати суми справедливої сатис-
факції, але й у частині здійснення заходів індивідуального характеру, зок-
рема відновлення порушеного права заявника бути обраним.
У будь-якому разі я впевнена в тому, що це видання не тільки знайде
свого читача, але й буде корисним багатьом юристам, суддям, прокурорам,
адвокатам у їхній повсякденній практиці.

Лілія Григор‘єва,
суддя Верховного Суду України