Пропозиції учасників круглого столу «Військово-правова реформа України та шляхи удосконалення військового законодавства»

19 — 20 лютого 1999 року Організацією солдатських матерів України спільно з Міністерством оборони України, в рамках проекту Демократичної програми Європейського союзу «ТАСІS», було проведено засідання круглого столу з обговорення проблем удосконалення законодавства України з військових питань.

Учасники круглого столу усвідомлюють, що демократизація в Україні неможлива без демократизації органів виконавчої влади, в яких діючим законодавством передбачена військова служба. Фахівцями-правознав-цями було перелічено ряд суттєвих зауважень до проектів Статутів Збройних сил України та закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу». Широко обговорювалася проблема гармонізації ук-раїнського законодавства до норм міжнародного права.

Поряд із зауваженнями до цих проектів були висловлені слушні пропозиції щодо налагодження тісної співпраці з військовими відомствами України та встановлення громадського контролю за силовими структурами, серед них такі:

1. Створення, на зразок армії бундесверу (Німеч-чина), апарату Уповноваженого Верховної Ради України з прав військовослужбовців у війську.

2. Введення у військах інституту правознавців та організації консультативних пунктів з соціально-пра-вових питань у військових частинах та військкоматах .

3. Обов'язкове обговорення проектів Статутів та проектів Законів з військових питань у громадських організаціях та військових колективах.

4. В законодавчому порядку визначити існуюче обмеження військовослужбовців у використанні ними своїх конституційних прав і свобод. А також визначити пільги військовослужбовцям, як компенсацію за ці обмеження.

5. Виключити із дисциплінарного Статуту ЗС України, як неконституційну, правову норму, якою встановлюється така міра покарання, як арешт з утриманням на гауптвахті.

6. Переглянути розмір державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців на випадок загибелі або смерті. При цьому виходити з того, що виплата повинна дорівнювати страховій виплаті, яку призначають в таких випадках співробітникам МВС. Ни-нішній розмір страхової суми державного обов'яз-кового страхування військовослужбовців майже в 20 разів менший від цієї суми, встановленої для співро-бітників МВС.

7. Включити в Статут Внутрішньої служби, в розділ 1, частини 1, який має назву «Обов'язки, права та від-повідальність військовослужбовців» основні громадянські права, якими наділені і військовослужбовці.

8. Привести у відповідність із нормами Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» порядок звернення військовослужбовців, який встановлений Статутами ЗС України і не відповідає вищеназваним законам.

9. Беручи до уваги санітарно-гігієнічні вимоги, яких повинні дотримуватися в ЗС України стосовно особового складу, зазначити у Статутах ЗС України обов’язкову наявність душових кімнат в підрозділах.

10. Створити в армії професійну службу дізнання, яка буде незалежною від командування військових частин.

Попереднє ознайомлення з правовими нормами загальновійськових статутів дає змогу стверджувати, що рівень забезпечення конституційних прав військо-вослужбовців нижче від рівня забезпечення цих же прав засуджених. Зокрема це підтверджується тим, що виправно-трудовим кодексом України передбачена участь громадських організацій у виправленні і перевихованні засуджених (ст. 9), а ст. 36 кодексу передбачено надання 2 годин вільного часу, який використовується засудженим на власний розсуд.

На відміну від цього, Статутами ЗС України не передбачено надання військовослужбовцям вільного часу, який би вони могли використовувати за своїм розсудом. Встановлений Статутами час для особистих потреб не може розглядатися як час для відпочинку, а редакція, в якій викладена правова норма про наявність у військовослужбовців часу для особистих потреб, не гарантує його використання за власним розсудом. Зв'язки з громадськістю Статутами ЗС України взагалі не передбачені.

З виступу голови ОСМУ п. Артамонової

Користуючись нагодою, я, від імені Організації солдатських матерів України (ОСМУ), хотіла б підняти питання про те, чи в повній мірі здійснюється реалізація конституційних норм, які повинні забезпечувати права і свободи людини та громадянина в нашій армії.

Відразу хочеться звернути Вашу увагу на те, що права та свободи військовослужбовця в прямій формі у основному документі, який встановлює правила повсякденної діяльності ЗС України, в тимчасових Статутах Збройних Сил майже не визначені. На жаль, не знайшли вони свого відображення і в підготовлених Міністер-ством оборони України проектах Статутів Збройних Сил України, які зараз проходять попередній розгляд в Комітетах Верховної Ради.

Так, в розділі 1 частини 1 проекту Статуту внутріш-ньої служби, який має назву: «Обов'язки, права та відповідальність військовослужбовців», про їх права сказано наступне:

· в ст. 18: «Військовослужбовці перебувають під за-хистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України»;

· в ст. 19: «Держава гарантує військовослужбов-цям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законодавства».

На відміну від такого короткого викладу прав військовослужбовців, загальні обов'язки в цьому розділі викладені в 7-ми статтях у 18-ти пунктах.

Після порівняння кількості правових норм, які закладені в Статути і якими визначені права військо-вослужбовців, з кількістю правових норм, в яких визначені обов'язки військовослужбовців, складається враження, що військове законодавство України звернено обличчям до обов'язків, а не до прав людини у ЗС України.

Нам можуть заперечити тим, що права і свободи військовослужбовців визначені в законах України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення військовослуж-бовців та осіб начальницького складу органів внутрішніх справ», «Про загальний військовий обов'язок та війсь-кову службу».

Ми думаємо, Ви погодитеся з тим, що для військовослужбовця строкової служби важливішого нормативного акту, ніж Статути ЗС України, не існує. І більша частина цієї категорії військовослужбовців взагалі не знає про існування названих мною вище законів. Доречно зауважити про те, що і певна кількість офіцерського складу не знає правових норм законів, в яких визначаються права військовослужбовців. Враховуючи це, ми вважаємо, що було б доцільним викласти в Статутах України основні громадські права, якими мають користуватися військовослужбовці. Розкиданість правових норм, якими регулюється правовий статус військовослужбовців, правові норми яких в певній мірі, в порівнянні з Конституцією, є частково застарілими, не сприяє реалізації своїх прав військовослужбовцями.

Організацією солдатських матерів України проводилася експертиза правових норм проектів Статутів Збройних Сил України, які знаходяться зараз на розгляді в Комітетах Верховної Ради. Обговорювали ми питання і відповідності правових норм, викладених в проектах Статутів ЗС України, нормам Конституції України на круглому столі, в якому приймали участь представники КМ України, ВР України, МО України, Генеральної прокуратури, Генеральної військової інспекції при Президенті України та громадських організацій.

В ході проведення незалежної правової експертизи проектів Статутів Збройних Сил України, їх обговорення під час роботи «круглого столу» виявилася невід-повідність деяких положень проектів Статутів нормам Конституції України.

Так не в повній мірі відповідає нормам Конституції та закону «Про звернення громадян» в проектах Статутів порядок звернень військовослужбовців.

Проектом Статуту про Внутрішню службу встановлено, що військовослужбовці мають право звертатися практично майже по всіх питаннях, в тому числі і по особистих, до компетентних осіб через безпосереднього командира.

Виходячи з правових норм, викладених в Конституції та Законі України «Про звернення громадян», ми запропонували викласти частину 2 ст. 14 Статуту Внутрішньої служби в редакції: «З особистих питань військовослужбовець має право звертатися до посадових осіб і органів державної влади у відповідності до ЗУ «Про звернення громадян».

Також ми запропонували доповнити Розділ 1 частину 1 статтею:

«Начальники та старші за військовим званням не мають права ображати честь і гідність підлеглих», бо на наш погляд, це буде в деяких випадках стримувати певних командирів від проявлення хамства.

Опираючись на норми Конституції України, ми запропонували доповнити ст. 36 — 37 правовою нормою наступного змісту: «Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази». Пропонуючи внести таку правову норму, ми виходимо із того, що згідно із міжнародним законодавством, відповідальність за виконання злочинного розпорядження, нарівні з особою, яка його віддала, несе і виконавець.

У нас викликала здивування норма, закладена у проект Статуту внутрішньої служби, відносно розмі-щення ліжок в два яруси. За нашими даними, за роки реформування ЗС України, кількість особового складу зменшилася на 60%, а кількість казарменого фонду на 13%. Якщо порівняти ці цифри, можна говорити про те, що ліжка можуть розміщатися одне від одного на відстані 3 метрів, а не про їх розміщення в два яруси.

Не зовсім зрозуміла нам і відсутність у розпорядку денному такого поняття, як час для відпочинку. В типовому розпорядку, встановленому ст. 201 проекту Статуту внутрішньої служби, визначений тільки час «Для особистих потреб». На думку фахівців-правознавців, існує певна відмінність між цими двома поняттями, а саме «час для відпочинку» та «час для особистих потреб». Доречно зауважити, що право на відпочинок визначене Конституцією України (ст. 45).

Ми вважаємо, що потрібно повністю змінити порядок проведення опитування військовослужбовців, який встановлений в додатку N 6 до Статуту внутрішньої служби, і пропонуємо МО розробити новий порядок проведення опитування військовослужбовців, виходячи із того, що воно повинне проводитися віч-на-віч в окремому приміщенні. Порядок, який зараз діє, а саме загальне опитування на плацу, на наш погляд має низьку ефективність.

Виступаємо ми і за відміну такого дисциплінарного покарання, як арешт з утриманням на гауптвахті. Керуючись Конституцією України, ми вважаємо, що арешт військовослужбовців не відповідає 11 нормам, якими визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за мотивованим рішенням суду (ст. 29).

Незрозуміла нам і норма ст. 24-2 проекту Статуту внутрішньої служби, в якій визначено, що до санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, які проводяться в армії, входить щотижневе миття в лазні зі зміною натільної та постільної білизни. Цікаво, виходячи з чого, закладалася така норма?!

Військовослужбовці дуже часто знаходяться в таких умовах та виконують такі роботи, після яких виникає потреба прийняти душ. І на нашу думку, це необхідно викласти в Статутах, як і те, що в казармі повинен бути душ, а не тільки загальна лазня на всю військову частину, а то і на гарнізон.

Говорячи про права військовослужбовців взагалі, також звертаємо вашу увагу на існуючу нерівність у використанні військовослужбовцями та співробітниками силових відомств права на соціальний захист, а саме права на державне особисте страхування військо-вослужбовців Збройних Силах України, яке визначене ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців», і права на такий вид страхування осіб інших силових структур, і зокрема в МВС.

У відповідності із чинним законодавством, військо-вослужбовці підлягають державному особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України. На сьогоднішній день ця страхова сума складає 3000 гривень. А у відповідності із чинним законодавством така страхова сума у співробітників МВС, при виникненні страхового випадку, складає близько 60000 гривень.

Виникає питання: на підставі чого, так по-різному оцінили життя людини. А якщо ці люди загинуть під час виконання одної задачі або при однакових обставинах?

Ми вважаємо, що до вирішення такого питання, як державне особисте страхування, треба підійти більш уважніше. Не треба оцінювати життя військовослужбовця (якщо так можна сказати) набагато менше, ніж життя інших осіб.

Всі військовослужбовці, особливо строкової служби, під час проходження служби відчувають на собі певні обмеження у використанні конституційних прав і свобод. І це зрозуміло, адже військова структура — це специфічна організація, відмінна від цивільної. В ній переважають такі поняття, як дисципліна, порядок, єдино-начальність.

Певні обмеження повинні існувати, і про це повинні знати ті громадяни, які мають стати військово-службовцями і які вже є військовослужбовцями.

На теперішній час законодавчим шляхом закріплені нормами Конституції тільки два обмеження, які відносяться до військовослужбовців. А саме:

· заборона створення політичних партій у війсь-кових формуваннях (ст. 36, 37 Конституції);

· заборона військовослужбовцям займатися під-приємницькою діяльністю.

Виходячи з цього, можна говорити про те, що інших обмежень у використанні військовослужбовцями конституційних прав не повинно бути. Але вони реально існують. Це, наприклад: в праві на вибір місця служби та проживання (ст. 33 Конституції); в праві володіти, користуватися та розпоряджатися власністю під час проходження служби (ст. 41 Конституції); в праві на відпочинок (ст. 45 Конституції); в праві на освіту (ст. 53 Конституції). Підстави існування цих та інших обмежень, або механізм їх реального виконання повинні бути відображені в законодавстві України.

Взагалі вже назріло питання про офіційне та законодавче визначення такого поняття, як юридичний статус військовослужбовців, який повинен включати в себе сукупність прав, свобод, обов'язків та відповідальності військовослужбовця, встановлених державою.