№ 60 Дотримання прав людини в Україні у 2000 році

Книга видана за сприяння Національного фонду підтримки демократії (США)

У спеціальному випуску 19(60) інформаційно-аналітичного бюлетеня “Права людини” Харківської правозахисної групи друкується доповідь Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні у 2000 році.

Зміст Переднє слово Доповідь Бюро демократії, прав людини і праці Держдепартаменту США щодо практики в галузі прав людини в Україні Вступ Дотримання прав людини Розділ 1. Повага недоторканності особи, що передбачає свободу особи від таких явищ А. Політичні та інші позасудові вбивства Б. Зникнення В. Застосування катувань та інше жорстоке, нелюдяне або принижуюче гідність поводження чи покарання Г. Свавільний арешт, затримання чи заслання Д. Позбавлення права на справедливий публічний суд Е. Свавільне втручання у приватне й родинне життя, помешкання чи листування Розділ 2. Дотримання громадянських свобод, включно з такими аспектами А. Свобода слова й преси Б. Свобода мирних зборів та об'єднань В. Свобода релігії Г. Свобода пересування в межах держави, міжнародні подорожі та репатріація Розділ 3. Дотримання політичних прав: право громадян змінити владу Розділ 4. Ставлення влади до міжнародних та неурядових перевірок за заявами про порушення прав людини Розділ 5. Дискримінація за расовою ознакою, статтю, релігією, фізичними вадами, мовою або за соціальним станом Жінки Діти Люди з фізичними вадами Релігійні меншини Національні, расові, етнічні меншини Розділ 6. Права робітників А. Право на створення об'єднань Б. Право на колективне представництво та укладення колективних трудових договорів В. Заборона підневільної та примусової праці Г. Дитяча праця та мінімальний вік прийому на роботу Д. Прийнятні умови праці Е. Торгівля людьми Коментарі

Переднє слово

Для комплексного дослідження стану з правами людини в країні правозахисні організації звичайно використовують форму звіту про дотримання прав людини, який готується щороку. Складання такого звіту є традиційним засобом доведення до відома громадськості – як національної, так і міжнародної – про порушення прав людини в країні, щоб поліпшити ситуацію. В Україні, на жаль, річний звіт, в якому від імені громадянського суспільства було б комплексно описано на високому рівні становище з правами людини, ще ніколи не готувався.

Відомі різні форми річних звітів. Так, “Біла книга Росії” укладена як коментар до кожної статті Загальної декларації прав людини, в якому розповідається про стан з реалізацією відповідного права. Звіти про реалізацію окремих прав можуть бути складені як коментарі до спеціальних конвенцій ООН з прав людини або інших міжнародних договорів. Наприклад, Всеукраїнський Комітет захисту дітей склав звіт про порушення прав дитини як коментар до офіційного звіту держави про виконання Конвенції ООН з прав дитини, Харківська правозахисна група підготувала звіт про катування і жорстоке поводження в Україні як коментар до третього періодичного звіту держави про виконання Конвенції ООН проти катувань. Як коментар до державних звітів про виконання міжнародних пактів ООН з громадянських і політичних прав та соціальних, економічних і культурних прав готують річні звіти Гельсінські комітети різних країн. Річні звіти про дотримання прав людини в Російській Федерації у 1993 та 1994 рр., що були підготовлені під керівництвом відомого російського правозахисника, першого російського омбудсмена Сергія Ковальова, складені як сукупність частин, кожна з яких висвітлює стан з дотриманням або певної групи прав (наприклад, соціально-економічних прав), або прав тих чи інших соціальних груп – військовослужбовців, в’язнів, або порушення прав людини під час певних подій – порушення прав людини під час жовтневих подій у Москві в 1993 році, порушення прав людини під час військового конфлікту в Чечні.

Щороку Державний Департамент США публікує великий двотомник, який містить доповіді про дотримання прав людини в усіх країнах світу. Ці доповіді готуються посольствами США в цих країнах. Усі доповіді побудовані за однаковою схемою:

резюме;

розділ 1 “Повага недоторканності особи” з підрозділами “Політичні та інші позасудові вбивства”, “Зникнення”, “Застосування катувань”, “Свавільний арешт, затримання чи заслання”, “Право на справедливий публічний суд” і “Право на недоторканність приватного життя”;

розділ 2 “Дотримання громадянських свобод”, в якому розглядаються свобода слова і преси, свобода мирних зборів і об’єднань, свобода релігії, свобода пересування;

розділ 3 “Дотримання політичних прав: право громадян змінити владу”;

розділ 4 “Ставлення уряду до міжнародних та неурядових перевірок за заявами про порушення прав людини”;

розділ 5 “Дискримінація за расовою ознакою, статтю, релігією, фізичними вадами, мовою або за соціальним станом”, в якому розглядається стан з дотриманням прав жінок, дітей, інвалідів, релігійних і національних меншин;

розділ 6 “Права робітників” (профспілки, укладення колективних трудових договорів, заборона примусової праці, дитяча праця та мінімальний вік прийому на роботу, прийнятні умови праці, торгівля людьми).

Привертає увагу чітка ієрархія прав і свобод людини, де на першому місці захист особистісних прав людини від сваволі держави, потім громадянських і політичних свобод, далі захист від дискримінації, і тільки в кінці – короткий огляд прав робітників. Американська традиція прав людини вільна від патерналізму, який передбачає забезпечення людині “хорошого життя” державою (хоча рівень соціальної допомоги тим, хто її дійсно потребує, досить високий!). Тому західним людям важко збагнути наші проблеми з соціальними і економічними правами.

На нашу думку, українській громадськості було б цікаво ознайомитися з таким поглядом на нашу дійсність. Поглядом доброзичливим, але суворим. Упевнені, що цей ретельний глибокий аналіз буде нам на користь.

Харківська правозахисна група висловлює глибоку вдячність посольству США в Україні, яке люб’язно погодилось на цю публікацію (за згодою посольства, ми додали до тексту коментарі, щоб виправити декілька дрібних помилок).

Євген Захаров

Доповідь Бюро демократії, прав людини і праці Держдепартаменту США щодо практики в галузі прав людини в Україні

Лютий 2001

ВСТУП

Державне управління в Україні здійснюється Президентом, який обирається прямим голосуванням, та однопалатним парламентом (Верховною Радою), одна половина якої обирається на основі пропорційного представництва, а інша – шляхом прямих виборів в одномандатних округах. Діючий Президент Леонід Кучма був переобраний після двох турів голосування, які відбулися 31 жовтня і 14 листопада 1999 року. Під час виборчої кампанії і протягом голосування відбулися деякі порушення, в тому числі ті, які наводилися у заключному звіті від 7 березня 2000 року Організації з безпеки і співробітництва в Європі/Бюро з демократичних установ і прав людини (OSCE/ODIHR), в якому стверджувалося, що президентські вибори в жовтні і листопаді 1999 року “значною мірою не відповідали зобов’язанням перед ОБСЄ щодо виборів”. Однак, майже всі спостерігачі погоджуються з тим, що результати виборів відображають волю виборців. Незважаючи на численні недоліки та порушення, попередні загальнонаціональні вибори в 1998 і 1994 також загалом відображали волю виборців. Президент призначає Кабінет Міністрів і контролює роботу уряду. На квітневому референдумі, який спостерігачі описали як такий, що мав деякі недоліки, але, ймовірно, відображав волю народу, учасники голосування схвалили деякі зміни до Конституції, які б розширили президентські повноваження і збільшили б вплив виконавчої влади на парламент. Конституційний Суд пізніше скасував дві із шести запропонованих змін; однак, зміни до Конституції до кінця року внесено не було. Конституція України передбачає незалежну судову систему, але суди фінансуються через Міністерство юстиції, і тому залишаються вразливими для політичного втручання та корупції і є неефективними.

Служба Безпеки України (СБУ), Міністерство внутрішніх справ (яке контролює різні підрозділи міліції) та Міністерство оборони рівною мірою відповідальні за внутрішню безпеку і підпорядковані Президенту через Кабінет Міністрів. Державна Податкова Адміністрація також має власні повноваження щодо застосування примусу у відповідності до прав, які реалізуються нею за допомогою податкової міліції. Збройні сили, загалом, залишаються поза політикою. Хоча цивільна влада загалом здійснює ефективний контроль за правоохоронними органами, системна корупція в органах влади інколи може призводити до їхнього неналежного використання. СБУ та інші урядові структури опосередковано втручалися в політичні процеси за допомогою кримінальних і податкових розслідувань проти політиків, журналістів та впливових бізнесменів. Траплялися випадки порушення прав людини з боку працівників правоохоронних органів.

Україна перебуває на стадії важкого переходу від централізовано-планової до ринкової економіки. Приватний сектор продовжує зростати, і нині він складає суттєву частину економіки. Уперше за час незалежності економіка країни переживає зростання (5 відсотків). Проте країна залишається в серйозній економічній кризі. Хоча уряд і досяг певного поступу в ключових сферах, на кшталт приватизації, енергоринку і державного бюджету, країні бракує багатьох реформ, необхідних для створення стійкого економічного зростання. Промислове виробництво пережило роки різкого падіння. Указ Президента 1999 року про сільськогосподарську реформу призвів до зламу радгоспної системи часів радянської ери. Законодавство, що дозволяє отримати право на землю, було прийнято; однак, право власності колишніх працівників колгоспу слабке і погано визначене. Виробництво в ключових галузях, на кшталт вирощування пшениці, було ненадійним. Літній урожай зерна був найгіршим від 1945 року, однак урожай озимини за ці роки був найкращим. За офіційною статистикою, близько половини працездатного населення офіційно працює у виробничій сфері, а решта у сфері послуг і сільському господарстві; хоча насправді багато промислових підприємств скоротили обсяги виробництва чи простоюють. Експортуються різноманітні товари, в тому числі метали, хімічні речовини, цукор і напівфабрикати. Річна частка валового національного продукту на душу населення складала приблизно 669 доларів США. Проте, мільйонам працівників місяцями не платять зарплати, і більшість людей отримують значну частину своїх доходів із тіньової економіки. Інфляція протягом першої половини року становила 19 відсотків, а з червня 2000 року у середньому менше ніж 0,5 відсотки на місяць. Інвестиції залишаються на низькому рівні, оскільки багатьох потенційних інвесторів відлякують розгул корупції, податковий тягар та свавільна ліцензійна практика. Безробіття непропорційно поширене серед жінок; 56 відсотків офіційно зареєстрованих безробітних – жінки. Матеріальні цінності зосереджено в руках політичної еліти та директорів у галузях із державним домінуванням, пов'язаних із металами, нафтою та газом.

Звіт Уряду про права людини у певних сферах був досить бідним; проте Уряд продовжував поважати права своїх громадян в інших сферах. У попередні роки міліція і військові скоювали позасудові вбивства; однак протягом цього року повідомлень про такі випадки не було. У вересні зник відомий журналіст. У листопаді було знайдено обезглавлене тіло, яке, як вважали, належало журналістові. Пізніше в тому ж місяці відомий політичний опонент звинуватив Президента у співучасті в цьому зникненні. Ті звинувачення не було доведено або спростовано. Уряд стверджував, що проводиться розслідування зникнення журналіста і призначено експертизу, щоб визначити приналежність трупа. Проте, на кінець року справа залишалася невирішеною, і незадовільне проведення розслідування органами влади стало джерелом значного інтересу. Міліція й працівники системи покарань часто катували й били затриманих і ув’язнених, інколи із смертельними наслідками. Побиття в армії призовників товаришами по службі стало звичним явищем, іноді призводячи до загибелі. Умови ув'язнення погані і загрожують життю. Траплялися випадки свавільного арешту та затримання. Типовим є тривале досудове утримання в дуже поганих умовах, коли затримані місяцями утримуються в СІЗО за правопорушення, які, в разі засудження, передбачають або нетривалі терміни ув'язнення або й узагалі не тягнуть позбавлення волі. Продовжує існувати проблема тривалої судової тяганини. Органи влади рідко притягають до відповідальності посадових осіб, які здійснюють такі правопорушення. СБУ, міліція та прокуратура критикуються всередині та ззовні держави за невжиття належних заходів для подолання системної корупції та зловживань в органах влади. Багато гучних корупційних справ було припинено, нібито через брак доказів для обвинувачення. Антикорупційне законодавство виконувалось вибірково, переважно проти опонентів уряду і посадових осіб нижчого рівня. Політичне втручання й корупція продовжують впливати на судочинство. Судову систему перевантажено, вона неефективна та потерпає від нестачі коштів і кадрів. Ці фактори підривають право громадян на справедливий суд. Сповільнення реформування системи кримінального правосуддя було зумовлено як недостатністю урядових зусиль, так і обмеженими економічними ресурсами. Держава продовжує настирно втручатися в життя громадян і посягати на їхнє право на приватність. Органи державної влади втручалися в діяльність засобів масової інформації й обмежували свободу преси; проте в газетах і періодичних виданнях був доступним широкий спектр поглядів. Втручання влади було особливо серйозним напередодні квітневого референдуму щодо змін до Конституції, які б розширили повноваження Президента, обмежуючи владу Парламенту, і стосовно висвітлення скандалу, що супроводжував зникнення опозиційного журналіста. Самоцензура залишалася значною проблемою. Протягом президентської виборчої кампанії 1999 року органи державної влади втручалися у виборчий процес і посилили тиск на ЗМІ через податкові перевірки та інші подібні заходи. Загальнонаціональні телерадіомовні ЗМІ піддавалися особливому тискові. Були деякі обмеження на свободу зібрань, і були випадки деяких обмежень на свободу об’єднання. Обмеження для некорінних релігійних організацій стримували свободу релігії. Уряд ужив заходів, щоб повернути релігійним організаціям майно, конфісковане за радянських часів. Він повернув дві церкви, що були відновлені з урядових фондів. Залишилися деякі обмеження на свободу пересування, найбільш значним є існування системи прописки. Уряд уживав заходів, спрямованих на підтримку повернення й переселення до Криму депортованих кримських татар. Аж 10 обраних мерів із кількох областей повідомляли про урядове переслідування, що відбувалося через недостатню підтримку ними Президента Кучми під час президентської виборчої кампанії 1999 року. СБУ контролювала діяльність неурядових організацій (НУО) протягом року. Насилля над жінками і їхня дискримінація, насилля над дітьми, побутовий антисемітизм, а також дискримінація релігійних, расових, і етнічних меншин залишається проблемою. Уряд перешкоджав деяким робітникам організовувати профспілки, а примусова праця у формі торгівлі жінками й дівчатами для статевої експлуатації є значною проблемою.