ЗАУВАЖЕННЯ ТА КОМЕНТАРІ ДО ЗАКОНОПРОЕКТУ № 4267 ВІД 15.10.2003 р.
Закон УКРАЇНИ
Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України
Верховна Рада України постановляє:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. Доповнити Кримінальний кодекс України статтею 3441 такого змісту:
Стаття 344 1. Підрив репутації державного діяча
Умисне приниження честі та гідності Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-Міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови або члена Рахункової палати, Голови Вищої ради юстиції, Голови або члена Центральної виборчої комісії, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови або члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, виражене у непристойній формі, вчинене у зв'язку з їх державною діяльністю, а так само розповсюдження відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво,
карається виправними роботами на строк від шести місяців до двох років або обмеженням волі на строк до одного року.
2. У Кримінально-процесуальному кодексі України:
частину першу статті 112 після цифри «344» доповнити цифрою «3441».
II. Цей Закон набуває чинності з моменту його опублікування.
Назва статті
Назва статті не відповідає змісту відносин, які нею пропонується захищати. Так, в назві йдеться про захист репутації державного діяча, тоді як в тексті статті – про честь та гідність особи, а також розповсюдження недійсних або неправдивих відомостей, явища, які безперечно відрізняються одне від одного.
Історичний аспект
В сучасних демократичних державах кримінальна відповідальність за наклеп та образу там, де збереглися відповідні правові норми, фактично не застосовується. Ці країни обмежуються у таких випадках цивільною відповідальністю. Подібним чином пішла Україна, відмовившись в Кримінальному кодексі (2001 р.) від кримінального переслідування за такі діяння. Даний законопроект, очевидно, ставить за мету відновити в цьому відношенні попередній стан, захищаючи таким чином на цей раз, однак, не всіх громадян, а лише вищих посадових осіб. Частина даної статті практично дослівно відтворює диспозицію статті 126 Кримінального кодексу України (1961 р.)
Образа: образа, тобто умисне приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі.
Зауважимо, що санкція за образу була значно м’якше, ніж в пропонованому законопроекті: виправні роботи до одного року, штраф у розмірі до двохсот карбованців або громадська догана. Така відмінність, відповідно, має означати, на думку авторів законопроекту, більшу суспільну небезпеку згаданого діяння, що, очевидно, викликане особливим суб’єктом.
Суб’єкт
Розглядаючи законопроект №4267, не можна не відзначити, що особи, які займають перераховані в ньому посади – Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-Міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова та члени Рахункової палати, Голова Вищої ради юстиції, Голова та члени Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова та члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України – мають можливості значною мірою впливати на життя держави і суспільства. Саме тому в демократичному суспільстві їхня діяльність повинна підлягати особливому контролю з боку громадськості.
Загалом, в демократичній державі персональний простір, який захищається правом на приватність вищих державних службовців і політиків, значно менше, ніж у інших осіб, як на цьому неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини, причому чим вище посада особи, тим менш сфера приватності особи захищається В силу їхньої діяльності вони самі повинні підлягати критиці з боку інших. Право виборців оцінювати, наскільки та чи інша посадова особа відповідає займаній посаді, тісно пов’язане з поінформованістю громадян щодо відомостей про відповідну особу, яка повинна захищати публічний інтерес. Однак побоювання бути притягнутим до кримінальної відповідальності неодмінно призведе до ще більшої самоцензури з боку журналістів, на що, очевидно, і спрямовано цей законопроект. Внаслідок цього право громадян на доступ до інформації буде значно звужене наявними можливостями. Як видається, запровадження такого положення покликане зменшити або запобігти майбутній критиці згаданих осіб, відштовхнути журналістів від участі в політичних дискусіях за участі цих осіб. Незрозуміло тільки, чому перелік обмежується лише цими особами і в ньому не згадано інших високих посадових осіб, наприклад, Генерального прокурора.
Дискримінація
Даний законопроект фактично порушує статтю 24 Конституції України, надаючи необґрунтовані привілеї низці осіб за такою ознакою як посада, що виявляється в посиленому захисті честі і гідності цих осіб, а так само посиленій відповідальності за поширення про них відомостей, що є неправдивими або не відповідають дійсності.
Цивільно-правовий порядок захисту честі і гідності
Не можна оминути і питання захисту честі і гідності, на який частково спрямований цей законопроект.
Безперечно, вищі посадові особи повинні мати можливість захищати свою честь і гідність. Зауважимо, що захист честі і гідності фізичної особи передбачено ст.297 Цивільного кодексу України. В той же час, ст. 277 ЦК передбачає порядок спростування недостовірної інформації, а ст.280 ЦК – право особи на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди. Крім цього ст. 23 ЦК передбачає умови відшкодування моральної шкоди. Таким чином, можна констатувати, що в правовій системі України існує досить ефективний цивільно-правовий порядок захисту честі і гідності особи та спростування поширеної недостовірної інформації, чим якраз і може скористатися згадана посадова особа.
Слід зауважити, що цивільний процес значно прозоріший від процедури розслідування кримінальної справи, тоді як суспільний інтерес в правовій державі полягає в тому, щоб забезпечити максимальну прозорість діяльності державних посадових осіб.
Непристойна форма
Одним з «вузьких місць» цього законопроекту є вживання виразу «у непристойній формі». Очевидно, що цей вираз є оціночним і передбачає визначення непристойності форми вираження під час конкретного судового процесу. Слід нагадати, що практика Суду свідчить, що Європейською конвенцією з прав людини захищаються не лише висловлені ідеї, але й форма, в якій вони виражені. Адже захист свободи виявлення поглядів стосується «не тільки «інформації» та «ідей», що сприймаються доброзичливо або оцінюються як агресивні або нейтральні, але й тих, що ображають, шокують або викликають занепокоєння у суспільстві чи серед будь-якої частини його населення» (справа Хендісайд v. Сполученого Королівства.) У цьому контексті оціночні твердження про конкретних посадових осіб неможливо довести або встановити їхню дійсність. Застосування санкцій проти будь-якого журналіста за цією статтею буде «своєрідною цензурою, яка спрямована на те, щоб позбавити його бажання критикувати когось... у майбутньому. В контексті політичних обговорень такий вирок, схоже, відштовхне журналістів від участі в політичних дискусіях з питань, що зачіпають життя суспільства. Тому подібні санкції по своїй суті перешкоджають пресі виконувати своє завдання – бути джерелом інформації та контролю» (справа Лінгенс v. Австрії.) З огляду на вимогу прозорості державних і суспільних справ та забезпечення права на свободу висловлювань, якщо посадова особа не бажає прийняти публічність, яка супроводжує її пост та обмеження її права на приватність в зв’язку з цим, вона може уникнути цієї проблеми, залишивши свій пост.
Крім того слід зауважити, що стаття сформульована так, що умисне приниження честі та гідності достойників може відбуватися не лише прилюдно, але й віч-на-віч або заочно.
Умисел
Як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини межі права на приватність публічної особи вужчі, ніж межі права на приватність звичайного громадянина. Право на приватність в цьому випадку обмежується правом на інформацією – правом отримувати різноманітну інформацію, в тому числі про вищих посадових осіб держави. Така інформація поширюватиметься, перш за все, «у зв’язку з їх державною діяльністю».
Зауважимо, що якщо перша частина статті, що стосується честі і гідності особи, згадує умисність цього діяння, то друга частина статті, де йдеться про розповсюдження відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, про умисність цього діяння взагалі не згадує. Наголосимо, що загальна судова практика демократичних країн передбачає можливість для посадової особи виграти таку справу лише у випадку, якщо вона доведе: відповідач знав, що розповсюджені дані є неправдивими, або мав серйозні сумніви щодо правдивості цих даних.
Висновки
Таким чином, прийняття даної статті:
– посилить самоцензуру серед журналістів при висвітленні діяльності достойників, згаданих в статті законопроекту;
– звузить право громадян на доступ до інформації;
– утруднить критику вищих посадових осіб, що є неприйнятним в демократичному суспільстві;
– надасть ще один механізм для переслідування журналістів;
– не є необхідним в демократичному суспільстві, яке формується в Україні відповідно до ст. 1 Конституції;
– свідчитиме про відхід від європейських стандартів захисту свободи висловлювань.