Європейський Комітет з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню.

Європейський Комітет з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню (КЗК).

Сьома загальна доповідь про діяльність КЗК за період з 1 січняпо 31 грудня 1996

КЗК зобов'язаний складати щорічну загальну доповідь про своюдіяльність, який підлягаї опублікуванню. Текст Сьомої загальноїдоповіді, як і попередніх загальних доповідей та іншихповідомлень про діяльність КЗК, можна одержати в СекретаріатіКомітету: Дім Прав Людини, Рада Європи, F-67075 Strasbourg Cedex(tel.: (33) (0)3 88 41 23 88; fax: (33) (0)3 88 41 27 72;e-mail: [email protected]).

ЗМІСТ

Передмова

I. Діяльність у 1996 році
А. Відвідини
Б. Зустрічі і наслідки відвідинВ.
Інші питання

II. Організаційні питання
А. Конвенція та протоколи до неї
Б. Члени КЗКВ.
Відповіді на проблеми, що постають через розширення коладержав-учасниць Конвенції

III. Іноземні громадяни, затримані на підставі законів простатус іноземців
А. Попередні зауваження
Б. Умови утримання затриманих
В. Правові гарантії на період затримання
Г. Небезпека злого поводження з затриманими після видання їхкраїні громадянства
Д. Засоби примусу і порядок видання іноземних громадян

Додаток 2:
А. Члени КЗК, перелічені за старшинством
Б. Секретаріат КЗК

Додаток 3:
Місця ув'язнення, які відвідували делегації КЗК протягом 1996року

Передмова

Європейський Комітет з запобігання катуванням та нелюдському чипринизливому поводженню або покаранню (КЗК) було створено згідноз положеннями Конвенції Ради Європи, на таку саму назву (далі втексті - Конвенція). Згідно зі статтею 1 Конвенції:"Створюїться Європейський Комітет з запобігання катуванням танелюдському чи принизливому поводженню або покаранню... ЦейКомітет маї завдяки відвідинам перевіряти поводження з особами,позбавленими волі, з метою посилення, коли треба, захисту такихосіб від катувань, а також від нелюдського чи принизливогоповодження або покарань".

Діяльність КЗК покликана бути складником системи Ради Європи назахист прав людини, і то створювати профілактичний несудовиймеханізм поруч з наявними контрольними судовими механізмамиЄвропейської Комісії і Європейського суду з прав людини.

КЗК здійснюї свої здебільшого профілактичні функції завдяки двомрізновидам відвідин - періодичним і спеціальним. Періодичнівідвідини всіх держав-учасниць Конвенції здійснюються черезпевні проміжки часу. Спеціальні відвідини держав-учасницьвідбуваються, коли Комітет вважаї, що цього "потребуютьобставини".

Згідно з Конвенціїю, Комітет маї широкі повноваження під частаких відвідин: необмежений доступ до території відповідноїдержави і право подорожувати без жодних обмежен; вільний доступдо будь-яких місць, де перебувають особи, позбавлені волі, атакож право вільно входити в такі місця; доступ до вичерпноїінформації про місця утримання осіб, позбавлених волі, а такождо іншої інформації, відомої державі-учасниці і потрібноїКомітету для виконання своїх завдань.

Комітет також маї право опитувати осіб, позбавлених волі,віч-на-віч, а також вільно спілкуватися з будь-якою особою, яка,на думку Комітета, може надати необхідну інформацію.

Відвідини можуть здійснюватися будь-куди, "де особи позбавленіволі органами державної влади". Отже, мандат КЗК не обмежуїтьсяв'язницями і поліцейськими управами, але охоплюї психіатричнізаклади, гауптвахти у військових казармах, центри для утриманняшукачів політичного притулку або інших груп іноземців, а такожмісця, де молодь або старші люди можуть перебувати позбавленимиволі ща рішенням судового або адміністративного органу.

Два засадничі принципи регулюють відносини між КЗК і державами-учасницями Конвенції - співпраця і конфіденційність. Тут требанаголосити, що завданням Комітету ї не гудити держави-учасниці,а радше допомагати їм у запобіганні злому поводженню з особами,позбавленими волі.

Після кожних відвідин КЗК складаї доповідь, яка міститьрезультати перевірки і, коли треба, рекомендації та інші поради,на підставі яких триваї діалог з відповідною державою-учасницею.Доповіді Комітету про всі відвідини ї, зазвичай,конфіденційними. Проте майже всі держави-учасниці відмовляютьсявід правила конфіденційності і публікують доповіді Комітету провідвідини цих країн.

I. Діяльність у 1996 році

А. Відвідини

1. Протягом 1996 року КЗК здійснив шість періодичних відвідин, утакому хронологічному порядку: Швейцарія (11-23 лютого),Німеччина (14-26 квітня), Кіпр (12-21 травня), Польща (30 червня- 12 липня), Данія (29 вересня - 9 жовтня) і Франція (6-18жовтня). За винятком Польщі, це були другі періодичні відвідинивідповідних держав.

2. До того, о другій половині 1996 року були організованічисленні спеціальні відвідини: Туреччина (19-23 серпня і 18-20вересня), Португалія (20-24 жовтня), Греція (4-6 листопада) таІталія (25-28 листопада).

Відвідини Туреччини в серпні було організовано на запрошеннятурецького уряду, який запросив КЗК відвідати в'язницюособливого режиму в Ескішехірі. Ця установа піддаваласяніщивній критиці під час голодних страйків, яких зазналатурецька пенітенціарна система о першій половині 1996 року.Треба зазначити, що це був перший випадок, коли держава-учасницяКонвенції стала ініціатором відвідин КЗК.

Другі спеціальні відвідини Туреччини, у вересні 1996 року, булиорганізовані Комітетом на власну ініціативу, а метою відвідинбуло одержання інформації про сучасне поводження з особами, щоперебувають під вартою.

Інші спеціальні відвідини провадилися в місцях, які ранішевідвідувалися делегаціями КЗК і були предметом рекомендацій щодополіпшення становища осіб, позбавлених волі: Державна психічналікарня для дітей в Аттиці (Греція), Міланський слідчий ізоляторСан Вітторе (Італія) і в'язниця в Опорто (Португалія).

3. Перелік всіх слідчих ізоляторів, які відвідували делегаціїКЗК протягом 1996 року, міститься в додатку 3.

4. Окрім "відвідин" у розумінні статті 7 Конвенції, у травні1996 року Бюро КЗК провело в Туреччині переговори з прем'їр-міністром, іншими членами уряду та вищими чиновниками. Ціпереговори становили частину постійного діалогу між турецькимурядом і Комітетом.

Бюро відвідало також поліцейські управи у чотирьох турецькихмістах з метою оцінки практичного виконання інструкцій,покликаних запобігати тортурам і злому поводженню, виданихпрем'їр-міністром і міністром внутрішніх справ у лютому 1995року.

5. Ступінь готовності до співпраці, яку спіткали делегації КЗК,була задовільною на державному і на місцевому рівнях під часмайже всіх відвідин, що відбулися протягом 1996 року; в багатьохвипадках вона була просто відмінною. Деякі труднощі спіткалиделегації майже виключно на місцевому рівні через бракобізнаності з завданнями і повноваженнями Комітету.

У попередніх загальних доповідях КЗК наголошував на значущостітого, що держави-учасниці Конвенції розповсюджували поміжвідповідними органами докладну інформацію про повноваженняКомітету і про зобов'язання держав-учасниць щодо Комітету (див.,наприклад, параграф 5 5-ї загальної доповіді; CPT/Inf (95) 10).Чимало урядів намагалися підвищити рівень обізнаності про КЗК, іКомітет сподіваїться, що всі держави-учасниці Конвенції вживутьналежних заходів у цьому відношенні. Досвід показав, що дляцього треба поширювати інформацію також серед відповіднихорганів управління охороною здоров'я, судів і прокуратури. Таксамо інформація про КЗК маї надаватися органам місцевогосамоврядування, якщо вони несуть відповідальність за місця, деперебувають особи, позбавлені волі.

Власне КЗК намагаїться ознайомлювати відповідні органи певноїкраїни з компетенціїю і методами діяльності Комітету, зокремачерез сприяння в організації інформаційних семінарів у державах,які щойно стали учасницями Конвенції. Такий семінар відбувся умісті Попово в лютому 1996 року(1) і допоміг забезпечити дужевисоку готовність до співпраці, яку спіткала делегація КЗК підчас періодичних відвідин Польщі наприкінці цього ж року.

(1) Подібна інформаційна зустріч відбулася в Празі у січні 1997року, напередодні перших відвідин Чеської Республікиделегаціїю КЗК.

Б. Зустрічі і наслідки відвідин

6. Протягом 1996 року КЗК провів чотири пленарні засідання, підчас яких було ухвалено сім доповідей про відвідини: провідвідини Італії і Румунії у 1995 році, а також Кіпру,Німеччини, Польщі, Швейцарії і Туреччини в 1996 році. НазагалКомітет надалі виконував свій обов'язок передавати відповіднимурядам свої доповіді про відвідини протягом шести місяців, адоповіді про нетривалі спеціальні відвідини іноді передавалисяпротягом менше ніж трьох місяців.

7. Треба зазначити, що КЗК чимбільше працюї малими групами.Окрім зустрічей у Бюро і делегацій у відвідинах, в 1996 роціпочали діяти дві робочі групи (перша з підготовки до діяльностіКЗК у Росії та Україні, а друга - з перевірки питань щодомедичної таїмниці та ув'язнення на самоті), а зараз розглядаютьпитання про створення третьої робочої групи (з нагляду за"правосуддям" Комітету). Крім того, лікарі-члени Комітетупостійно провадять окремі збори.

Діяльність цих двох різних підгруп - які зустрічаються принаймніпід час кількох тижнів пленарних засідань - маї значновдосконалити діяльність КЗК.

8. Процес постійного діалогу між КЗК і державами-учасницямиКонвенції триваї, назагал, задовільно. Зокрема, переважнабільшість держав-учасниць встигаї надсилати свої попередні таостаточні відповіді на доповіді про відвідини далеко раніше заграничні терміни, визначені КЗК. Комітет дещо покращив і власнуоперативність щодо відповідей на попередні та остаточнівідповіді урядів держав-учасниць.

Проте КЗК бажаї пожвавити цей процес. Відносини між КЗК ідержавами-учасницями Конвенції у проміжках між відвідинами неповинні обмежуватися обміном документами, але мають включати йрегулярні очні дебати з питань, що належать до компетенціїКомітету, між урядами держав-учасниць і представниками КЗК. Такідебати вже відбувалися в окремих випадках (див., наприклад,параграф 4), але рамки застосування цього методу напевно їдалеко ширшими, ніж зараз.

9. Очевидна тенденція на користь опублікування доповідей провідвідини КЗК і відповідей урядів зберігалася і в 1996 році.Протягом цього року доповіді про відвідини КЗК Аруби(2),Австрії, Франції, Угорщини, Мальти, Нідерландських Антилів,Португалії, Словенії, Іспанії і Великобританії було опублікованона вимогу відповідних урядів; опубліковано також і всі попередніта остаточні відповіді цих урядів (3).

На час написання ціїї доповіді було опубліковано 44 з 60доповідей про відвідини, складених КЗК. Більшість із решти 16доповідей була тільки щойно передана відповідним урядам ібудуть, напевно, опубліковані через деякий час.

В. Інші питання

10. 6 грудня 1996 року КЗК мусив використати повноваження,надане йому на підставі параграфу 2 статті 10 Конвенції(4) таоголосив публічну заяву щодо Туреччини.

Рішення вдатися до процедури, передбаченої статтею 10(2)Конвенції було прийнято на 23-му засіданні КЗК, що відбулося28 листопада-2 грудня 1994 року. Це рішення стало наслідкомфактів, викритих під час відвідин Комітетом Туреччини 16-28жовтня 1994 року, стосовно поводження з особами, які перебувалипід вартою правоохоронних органів. Згідно з положеннямиКонвенції, уряд Туреччини було запрошено висловити свою думку зцього приводу.

Певний час відбувався інтенсивний діалог між урядом Туреччини іКЗК. Але на підставі цілої наявної у нього інформації КЗК врештірешт вирішив на своїму 31-му засіданні, що відбулося 2-6 грудня1996 року, що треба застосувати процедуру, передбачену статтею10(2) Конвенції.

(2) Які ї складником Королівства Нідерланди

(3) До того, на початок 1997 року було опубліковано сімдодаткових доповідей про відвідини (стосовно Болгарії, Кіпру(двої відвідин), Данії, Німеччини, Словаччини і Швейцарії).

(4) В статті 10, параграф 2, твердиться таке: "Якщо держава-учасниця нездатна співпрацювати або відмовляїться поліпшитистановище відповідно до рекомендацій Комітету, Комітет маї правовирішити, після надання державі-учасниці можливості висловитисвою думку, і то більшістю у дві третини членів, оголоситипублічну заяву з цього приводу".

11. Рішення оголосити публічну заяву було прийнято тільки післяретельних міркувань. Як і попередня публічна заява від 15грудня 1992 року, заява від 6 грудня 1996 року мала цілкомконструктивну спрямованість. КЗК сподіваїться, що він зможепереконати турецький уряд вдатися до рішучих дій і припинитипрактику катувань та інших тяжких різновидів злого поводження збоку поліції. Прагнучи досягти ціїї мети і виконуючи своїповноваження, КЗК залишаїться цілком відкритим для подальшогодіалогу з урядом Туреччини.

12. Під час деяких відвідин протягом 1996 року КЗК знов спіткавлихі наслідки перенаселення в'язниць - явища, яке вразилопенітенціарні системи в багатьох ївропейських країнах. Частоперенаселення ї надзвичайно гострим у слідчих ізоляторах (тобтомісцях, де затримані очікують судового розгляду); проте КЗКвиявив, що у деяких країнах ця проблема поширена і в системіустанов виконання покарань.

13. Як підкреслив КЗК у своїй другій загальній доповіді,перенаселення в'язниць ї проблемою, яка прямо зачіпаїкомпетенцію Комітету (CPT/Inf (92) 3, параграф 46).

У перенаселених в'язницях створюїться нездорова обстановка;постійний брак усамітненості (навіть за таких елементарних дій,як користування туалетом); скорочення перебування поза камероючерез підвищений попит на кількість наглядачів і доступнівигоди; несвоїчасні медичні послуги; зростання тертя ба навітьнасильства між самими в'язнями, а також в'язнями і наглядачами.Цей перелік далеко не вичерпний.

КЗК дійшов висновку, що доволі часто негативний впливперенаселення мав наслідком нелюдські або принизливі умовиутримання в'язнів.

14. Задля розв'язання проблеми перенаселення в'язниць деякікраїни обрали шлях екстенсивного збільшення місць у камерах. АлеКЗК далеко непевний, що надання додаткових місць чи послуг яктаке становить остаточну розв'язку проблеми перенаселення.Дійсно, чимало ївропейських держав вдалися до масштабних програмбудівництва в'язниць, але з'ясувалося, що кількість в'язнівзростаї не менш стрімко, ніж кількість місць для них. Навпаки,стратегії, спрямовані на обмеження або регулювання кількостіув'язнених спричинилося у багатьох країнах до утримання ціїїкількості на прийнятному рівні.

15. Проблема перенаселення у в'язницях ї досить серйозною, щобзакликати до співпраці на загальноївропейському рівні з оглядуна різноманітні контрстратегії. Тому КЗК був дуже радийдізнатися, що опрацювання цього питання щойно розпочалося набазі Європейського комітету з питань злочинності (КПЗ). КЗКсподіваїться, що успішне закінчення ціїї роботи буде вважатисязагальноївропейським пріоритетом.

II. Організаційні питання

А. Конвенція та протоколи до неї

16. Протягом 1996 року Конвенцію ратифікували Албанія таЕстонія, а також підписали Андорра, Хорватія, Молдова, РосійськаФедерація, "Колишня югославська республіка Македонія" та Україна.

Зважаючи на подальші ратифікації у 1997 році(5), Конвенціюратифіковано 35 з 40 держав-учасниць Ради Європи і підписанорештою держав-учасниць, за винятком Латвії(6).

17. У 1996 році(7) багатьма державами-учасницями було підписанота/або ратифіковано два протоколи з поправками до Конвенції(8).Проте жоден з протоколів досі не набрав чинності; задля набраннячинності кожним протоколом потрібна його ратифікація (абопідписання без застережень стосовно ратифікації) всімадержавами-учасницями Конвенції.

Той факт, що деякі держави-учасниці Конвенції досі незгоднівзяти на себе зобов'язання згідно з Протоколом N 1, не становитьдля КЗК особливої проблеми. Первісна значущість протоколу буладоволі знецінена зростанням кола членів Ради Європи. До того,Комітет завжди визнавав, що деякі держави можуть вважати занедоцільну ратифікацію цього протоколу.

Дещо інакша ситуація стосовно протоколу 2. Він містить сутотехнічні поправки, які значно полегшують діяльність Комітету.КЗК маї висловити свої глибоке невдоволення тим, що протягоммайже 4 років після відкриття Протоколу 2 для підписання - іпопри наполегливі прохання Комітету - сім держав-учасницьКонвенції досі не дали згоди взяти на себе зобов'язання згідно зцим протоколом.

Комітет бажаї подати свій голос на підтримку ПарламентськоїАсамблеї, яка нещодавно рекомендувала Комітету Міністрів"домагатися від держав-учасниць Конвенції, які досі не вчинилицього, негайно ратифікувати відповідні протоколи, і зокремапротокол 2, що уможливить набрання ним чинності", а також"запропонувати урядам держав, які розглядають питання проратифікацію Конвенції, водночас ратифікувати і Протокол 2"(9).

(5) Андорра (16 січня 1997 року), "Колишня югославськареспубліка Македонія" (6 червня 1997 року) та Україна (5 травня1997 року).

(6) Див. Додаток 1А про становище щодо підписання і ратифікаціїКонвенції.

(7) Див. додаток 1Б і 1В про становище щодо підписання іратифікації протоколів.

(8) Протокол 1 "відкриваї" Конвенцію, надаючи Комітету Міністрівправо запрошувати будь-яку державу, яка не ї членом Ради Європи,приїднатися до неї; Протокол 2 запроваджуї поправки щодоротації членів КЗК і надаї членам можливість бути двічіпереобраними.

(9) Див. параграф 10 (іі та ііі) Рекомендації 1323 (1997), якубуло ухвалено Парламентською Асамблеїю 21 квітня 1997 року.

Б. Члени КЗК

18. У 1996 році Комітетом Міністрів були обрані чотири новічлени КЗК: пан Зденек Гаїк (від Чеської Республіки), пан ЛамбертКельхтерманс (від Бельгії), пан Міклош Мадьяр (від Угорщини) іпані Марія Шиберрас (від Мальти). До того, на початку 1997 рокупані Емілія Друмїва була обрана членом КЗК від Болгарії.

За цей же час пан Б'ярман (Ісландія), пан Ері (Ліхтенштейн) іпан Торрес Бурсольт (Іспанія) були переобрані. Пан ВіїйраМескіта (Португалія) залишив КЗК, адже термін його перебуванняна посаді закінчився у вересні 1996 року, і його місце досізалишаїться вакантним.

Тому КЗК налічуї зараз 28 членів(10). Місця членів від Андорри,Албанії, Естонії, Португалії і Словенії залишаються вакантними,а місця від України і "Колишньої югославської республікиМакедонія" мають бути заповненими відповідно після 1 вересня і 1жовтня 1997 року.

19. Чимало було вже написано на тему особистих якостей іпрофесійного досвіду, яких вимагають від членів КЗК. Комітет маїутриматися від повторних висловлювань з цього приводу. Проте вінбажаї засвідчити свою подяку за ретельну перевірку списківкандидатів, яку здійснюї зараз Бюро Парламентської Асамблеї, іна рівні Комітету Міністрів. КЗК також щиро вітаї рекомендації ізаходи щодо виборів членів КЗК, викладені в Рекомендації 1323(1997) і в Наказі N 530 (1997) Парламентської Асамблеї. Дійсно,задля підвищення ефективності КЗК необхідно забезпечувати, щобйого члени задовольняли критеріям, зазначеним у статті 4(параграфи 2 і 4) Конвенції, і щоб у складі Комітету булиналежно репрезентовані представники усіх відповідних професій.

В. Відповіді на проблеми, що постають через розширення коладержав-учасниць Конвенції

20. Кількість держав-учасниць Конвенції дедалі зростаї. Як ужезазначалося, за останні кілька місяців відбулися ратифікаціїКонвенції Україною та "Колишньою югославською республікоюМакедоніїю". Незабаром відбудуться ратифікації деякими іншимидержавами, насамперед Російською Федераціїю. Логічно припустити,що на 2000 рік кількість держав-учасниць Конвенції досягнепозначки у 40-45 країн.

21. Задля успішного керування таким перебігом подій необхіднопоступово збільшувати кількість днів, коли КЗК здійснюївідвідини. Інакше Комітет не зможе впоратися з неабиякимзростанням простору своїї діяльності; проміжки між відвідинамичималої кількості держав-учасниць Конвенції виявляться занадтотривалими, а це неминуче підірве ефективність діяльностіКомітету в цих країнах.

(10) Див. Додаток 2А про повний перелік членів КЗК. Стислібіографії членів КЗК можна дістати в Секретаріаті Комітету.

КЗК бажаї збільшити кількість днів відвідин до 200 щороку на 2000рік (порівняно щі 100 днями у 1996 році і зі 120 днями употочному році). Це означатиме приблизно 12 періодичних відвідинзагальною тривалістю 140-150 днів, а решту днів відвідин будеприсвячено спеціальним відвідинам і повторним відвідинам.

КЗК опрацьовуї прийняття чотирирічного проміжку між періодичнимивідвідинами. Цей проміжок дещо триваліший, ніж передбачалосяКомітетом на початку його діяльності (тоді йшлося про інтервал удва-три роки). Проте завдяки процесу "постійного діалогу" івправному використанню спеціальних і повторних відвідин вдалосяуможливити збереження снаги до змін і в проміжках міжперіодичними відвідинами попри чотирирічну перерву. Зрозуміло,окремі держави-учасниці потребуватимуть частіших періодичнихвідвідин з огляду на їх розміри або кількість місць позбавленняволі.

22. Істотне збільшення кількості днів відвідин викликаї потребув значній раціоналізації методів діяльності КЗК. У 1996 роціКомітет вже зробив певні кроки, які мають привести до значногопідвищення її ефективності.

По-перше, Комітет запровадив прискорену процедуру перевіркидоповідей про відвідини, засновану на наданні проектів такихдоповідей членам Комітету задовго до пленарних засідань та їхухвалення без дебатів, окрім тих розділів доповідей, обговоренняяких було застережено заздалегідь. Подібну процедурузапроваджено і щодо ухвалення відповідей, які Комітет надсилаїдержавам-учасницям Конвенції під час постійного діалогу. Ціпроцедури вже застосовуються, і то з добрими наслідками.

По-друге, КЗК вирішив скоротити кількість пленарних засідань зчотирьох до трьох. Адже нові прискорені процедури уможливлюютьущільнити порядок денний пленарних засідань, не погіршуючиякість їх роботи. Скорочення кількості пленарних засіданьдозволяї присвятити більше ресурсів - кадрових і фінансових -виконанню головних завдань КЗК, а саме здійсненню відвідин.

Структура і методи діяльності КЗК постійно оновлюються. Зокрема,Комітет прагнутиме чимбільше працювати малими групами.

23. Задля згаданого вище збільшення кількості днів відвідин іповнішого використання нових процедур буде необхідно посилити іреорганізувати Секретаріат КЗК. Комітет сформулював докладніпропозиції щодо цього і тішиться сподіванням на розуміння іпідтримку з боку Генерального секретаря Комітету Міністрів.

* Україна підписала Європейську конвенцію про запобіганнякатуванню та нелюдському або принизливому поводженню чипокаранням 02.05.1996 року і ратифікувала 05.05.1997 року.Конвенція набрала чинності на території України першого вересня1997 року.

III. Іноземні громадяни, затримані на підставі законів простатус іноземців

А. Попередні зауваження

24. Делегації КЗК часто спіткають під час відвідин іноземнихгромадян, позбавлених волі на підставі законів про статусіноземців (далі - затримані імігранти): осіб, яким відмовили ув'їзді до певної країни; осіб, які потрапили до країнинелегально, а потім були викриті урядом; осіб, чий строкперебування у певній країні був задавнений; шукачі політичногопритулку, затримання яких уряд вважаї за доцільне тощо.

У наступних параграфах описано деякі з головних проблем, з якимистикаїться КЗК стосовно цих осіб. КЗК сподіваїться у такийспосіб дати чіткі дороговкази для відповідних урядів стосовнопоглядів КЗК на поводження з затриманими імігрантами і, назагал,заохотити обговорення проблем ціїї категорії осіб, позбавленихволі. Комітет вітатиме коментарі щодо цього розділу загальноїдоповіді.

Б. Умови утримання затриманих

25. Делегації КЗК спіткали затриманих імігрантів у різноманітнихмісцях позбавлення волі, від приймальників на митницях дополіцейських управ, в'язниць і спеціалізованих центрів. Щодотранзитних і "міжнародних" зон в аеропортах, точний правовийстатус осіб, яким відмовлено у в'їзді в певну країну і якихтримають у цих зонах, викликаї деякі суперечки. Часто-густо КЗКзаперечувало твердженням, ніби ці особи не "позбавлені волі",адже їм вільно будь-коли залишити ці зони будь-яким міжнароднимавіарейсом за їх власним вибором.

Зі свого боку, КЗК завжди тримався думки, що перебування втранзитній або "міжнародній" зонах може, залежно від обставин,дорівнювати позбавленню волі в розумінні статті 5 ЄвропейськоїКонвенції про права людини, а отже, ці зони підпадають підкомпетенцію Комітету. Присуд Європейського суду з прав людинивід 25 червня 1996 року в справі Амуур проти Франції можнавважати підтвердженням ціїї думки. У цій справі, що стосуваласячотирьох шукачів політичного притулку, яких тримали у транзитнійзоні паризького аеропорту Орлі протягом 20 діб, суд висновив, що"Сам факт, що шукач політичного притулку маї можливість вільнозалишити країну, в якій він шукаї притулку, не виключаї обмеженьйого волі..." і твердить, що "утримання скаржників у транзитнійзоні... практично дорівнюї, з точки зору заподіяних обмежень,позбавленню волі".

26. Умови утримання в місцях в'їзду в країну часто виявлялисянезадовільними, зокрема для затриманих на триваліший час. Вкількох випадках делегації КЗК спіткали осіб, яких кілька днівтримали в непристосованих службових приміщеннях аеропортів.Незаперечно, що таким особам повинні забезпечуватися пристойніумови для сну, доступ до їх багажу і до належно обладнанихсанвузлів, а також щоденні вправи і прогулянки на свіжомуповітрі. Також мають забезпечуватися харчування і, коли треба,медичні послуги.

27. В окремих країнах делегації КЗК спіткали затриманихімігрантів, яких тривалий час утримували в поліцейських управах(протягом тижнів, а в поодиноких випадках і місяців), утримувалив негідних умовах, позбавляли змоги вести будь-яку діяльність,а іноді примушували перебувати в одній камері з підозрюваними ускоїнні кримінальних злочинів. Таке становище виправдатинеможливо.

КЗК визнаї, що затримані імігранти, природно, можуть певний часперебувати у звичайних слідчих ізоляторах. Але умови утримання вполіцейських управах часто-густо, якщо не завжди, непридатні длятривалого перебування затриманих. Тому треба скоротити домінімально необхідного час перебування затриманих імігрантів уподібних закладах.

28. Іноді делегації КЗК спіткали затриманих імігрантів, якихтримали у в'язницях. Навіть якщо фактичні умови утримання такихосіб у в'язницях задовільні, - а так буваї далеко не завжди, -КЗК вважаї подібний підхід засадничо хибним. В'язниця за своїмозначенням ї неприйнятним місцем для утримання будь-якої особи,котра не ї засудженою або підозрюваною у скоїнні кримінальногозлочину.

Зазначимо, що в деяких виняткових випадках перебуваннязатриманих імігрантів у в'язницях буваї доцільним, якщо цейімігрант відомий як схильний до насильства. Крім того,затриманий імігрант, який потребуї стаціонарного лікування, можетимчасово перебувати у в'язничній лікарні, якщо належні медичніпослуги деінде недоступні. Проте такі затримані повинніутримуватися цілком окремо від інших в'язнів, засуджених чипідозрюваних.

29. На думку КЗК, у випадках, коли видаїться необхіднимпозбавляти осіб волі на тривалий час на підставі законів простатус іноземців, затримані мають перебувати у центрах,спеціально обладнаних для цього, умови утримання та режим якихвідповідаї правовому статусу затриманих, а персонал маї належнупідготовку. Комітет радо зазначаї, що подібний підхід знаходитьчимбільшу підтримку в державах-учасницях Конвенції.

Очевидно, такі центри повинні мати належно умебльовані, чисті івідремонтовані приміщення, де достатньо життївого простору длявсіх затриманих. Крім того, у вигляді і плануванні такихприміщень треба всіляко уникати враження, ніби затриманіперебувають у карцері. Стосовно режиму утримання требапередбачити гімнастичні вправи на свіжому повітрі, доступ доспільної кімнати, радіо, телебачення, газет і часописів, а такождо інших прийнятних засобів відпочинку (настільних ігор,настільного тенісу тощо). Що триваліше час затримання такихосіб, то різноманітніші мають бути пропоновані їм видидіяльності.

Персонал центрів для затриманих імігрантів виконуї надзвичайнодражливу функцію. По-перше, мовні бар'їри неминуче призводять доперешкод у спілкуванні. По-друге, багатьом затриманим особамтяжко усвідомити і прийняти той факт, що їх позбавили волі не напідставі підозри у скоїнні кримінального злочину. По-третї,постійно наявна небезпека тертя між затриманими з різних країнабо етнічних груп. Тому КЗК привертаї особливу увагу ретельномудобору і належній підготовці наглядачів у таких центрах. Окрімрозвинених навичок міжособистісного спілкування, персонал маїбути обізнаним з особливостями різних національних культур, апринаймні деякі наглядачі мають володіти іноземними мовами. Дотого, наглядачів треба навчати навичок виявляти імовірнісимптоми неадекватних реакцій з боку затриманих (спричиненихнаслідками травм або зміни соціально-культурного середовища), атакож вживати відповідних заходів.

В. Правові гарантії на період затримання

30. Затримані імігранти повинні - так саме, як інші категоріїосіб, позбавлених волі, - мати право від самого моментузатримання повідомити будь-яку іншу особу за своїм вибором профакт затримання, а також мати доступ до адвоката і лікаря. °хтакож треба негайно повідомити, негайно і мовою, яку вонирозуміють, про всі інші права, які вони мають і можутьвикористовувати.

КЗК переконався, що ці вимоги виконуються не в усіх країнах.Зокрема, делегації Комітету часто зустрічалися з затриманимиімігрантами, яким напевно не повідомили мовою, яку вонирозуміють, про особливості їх правового статусу. Щоб подолати цітруднощі, затриманим імігрантам потрібно надавати документ, вякому пояснюїться зміст дій, порушених проти них, а також права,які вони мають. Цей документ маї складатися мовами, якимиволодіють затримані імігранти, а коли треба, повинні надаватисяпослуги перекладача.

31. Право доступу до адвоката маї додержуватися протягом усьогозатримання та гарантувати як право спілкуватися з адвокатомвіч-на-віч, так і право адвоката бути присутнім під час допитівзатриманого компетентними державними органами.

В усіх центрах затриманим імігрантам маї гарантуватися доступ домедичних послуг. Окрему увагу треба приділити фізичному іпсихічному здоров'ю шукачів політичного притулку, деякі з котрихмогли зазнати катувань або інших різновидів злого поводження українах, звідки вони прибули. Право доступу до лікаря маївключати право, за бажанням затриманого, бути оглянутим лікаремза власним вибором затриманого; проте затриманий маї знати, щовін може сплачувати витрати на проведення такого повторногоогляду.

Загалом затриманим імігрантам треба забезпечувати можливістьпідтримувати контакт з зовнішнім оточенням під час їхньогозатримання, зокрема, мати доступ до телефонного зв'язку і матипобачення з родичами і представниками гуманітарних організацій.

Г. Небезпека злого поводження з затриманими після видання їхкраїні громадянства

32. Заборона катувань і нелюдського або принизливого поводженнячи покарання охоплюї також зобов'язання не висилати особу докраїни, коли ї поважні підстави вважати, що там вона справдінаражаїться на небезпеку бути підданою катуванню або зломуповодженню. Питання, чи виконують держави-учасниці Конвенції цезобов'язання, очевидно становить вагомий інтерес для КЗК. Яку жсаме роль маї намагатися відігравати КЗК стосовно цього питання?

33. Будь-які повідомлення, надіслані до КЗК у Страсбурзіособами, які твердять, начебто їх висилають до країни, де вонинаражаються на небезпеку зазнати катувань або злого поводження,негайно передаються на розгляд Європейської комісії з правлюдини. Комісія маї кращі можливості, ніж КЗК, для розглядутаких скарг і, коли треба, вжиття запобіжних заходів.

Якщо затриманий імігрант (або будь-яка інша особа, позбавленаволі), опитаний під час відвідин делегаціїю Комітету, твердить,начебто його мають вислати до країни, де він наражаїться нанебезпеку зазнати катувань або злого поводження, делегація КЗКмаї переконатися, що подібне твердження стало відомокомпетентним державним органам і дістало належного розгляду.Залежно від обставин, делегація може запросити наданняінформації про стан затриманого імігранта та/або повідомитизатриманого про можливість порушити його питання передЄвопейською комісіїю з прав людини (а в останньому випадку іпересвідчитися, що затриманий у змозі подати звернення доКомісії).

34. Але з огляду на переважно профілактичні завдання КЗК Комітетзосереджуї свою увагу радше на питанні, чи забезпечуї самапроцедура прийняття рішення достатні гарантії особам, якихвисилають до країн, де вони наражатимуться на небезпеку катуваньабо злого поводження. З цього приводу КЗК бажаї встановити, чинадаї діюча процедура заінтересованим особам реальну можливістьдомогтися розгляду своїх справ, і чи дістали чиновники,уповноважені розглядати такі справи, належну підготовку, а такождоступ до об'їктивної та неупередженої інформації про становищез правами людини в інших державах. До того, з огляду напотенційну значущість інтересів, що зачіпаються, Комітет вважаї,що рішення про вислання особи за межі певної держави повиннонадаватися до оскарження в іншому незалежному органі довиконання такого рішення.

Д. Засоби примусу і порядок видання іноземних громадян

35. Нарешті, КЗК маї наголосити, що він одержуї бентежніповідомлення з деяких країн про те, що під час висланнязатриманих імігрантів застосовуїться примус. Ці повідомлення,зокрема, містять обвинувачення у побитті, зв'язуванні ізнущаннях, а також про введення транквілізаторів всупереч волізатриманих осіб.

36. КЗК визнаї, що часто буваї нелегко виконати наказ провислання іноземного громадянина, який затявся залишится натериторії відповідної держави. Службовці правоохоронних органівможуть іноді застосовувати силу задля виконання подібногонаказу. Проте застосування сили не повинно перевищувати розумнімежі необхідності. Так, цілком неприйнятним ї фізичний примусосіб, що підлягають висланню, як спосіб переконати сісти утранспортний засіб або покарати за невиконання такого наказу.Крім того, Комітет маї наголосити, що знущання над особою їнадзвичайно небезпечним вчинком.

КЗК бажаї також підкреслити, що всі норми про лікування осіб,які підлягають висланню, повинні виконуватися лише на підставівисновку лікарів і згідно з вимогами медичної етики.

Додаток 2.

Члени КЗК, перелічені за старшинством (станом на 1 липня 1997
року)*

Ім'я Громадянство Дата припинення
 повноважень

Пан Клод Ніколе, голова Люксембург 19.09.1997
Пані Інгрід Люке-Еллінгсен,
 перший заступник голови Норвегія 19.09.1997
Пан Леопольдо Торрес Бурсольт,
 другий заступник голови Іспанія 03.05.2001
Пан Бент Соренсен Данія 19.09.1997
Пан Стефан Терлецкі Великобританія 19.09.1997
Пан Рудольф Махачек Австрія 19.09.1997
Пані Надя Геверс
 Леувен-Лачинська Нідерланди 19.09.1997
Пан Гюнтер Кайзер Німеччина 21.06.1998
Пані Піркко Лахті Фінляндія 20.06.1999
Пан Константінос Економідес Греція 30.11.1999
Пан Йон Б'ярман Ісландія 26.03.2000
Пан Сафа Реїзоглу Туреччина 19.09.1997
Пан Іван Закін Франція 19.09.1997
Пані Гізела Перрен-Клінгер Швейцарія 19.09.1997
Пан Джон Олден Ірландія 21.03.1999
Пан Флорін Стенеску Румунія 21.03.1999
Пан Маріо Бенедеттіні Сан-Маріно 21.03.1999
Пан Віталіано Еспозіто Італія 21.06.1999
Пані Ягода Полонкова Словаччина 21.06.1999
Пан Деметріос Стіліанідес Кіпр 30.11.1999
Пан Адам Лапташ Польща 30.11.1999
Пан Ламберт Кельхтерманс Бельгія 08.11.2000
Пані Маріа Шиберрас Мальта 09.01.2000
Пан Міклош Мадьяр Угорщина 03.04.2000
Пан Зденек Гаїк Чехія 11.09.2000
Пані Емілія Друмїва Болгарія 17.03.2001

(*) На цю дату місця, застережені за громадянами Андорри,
Естонії, Португалії і Словенії залишалися вакантними.


Б. Секретаріат КЗК (станом на 1 липня 1997 року)

Пан Тревор Стивенс Секретар Комітету
Пані Женев'їв Майїр Заступник Секретаря
Пан Марк Келлі менеджер
Пан Фабріс Келленс менеджер
Пан Ян Маліновскі менеджер
Пані Петя Несторова менеджер
Пан Борис Вудзь менеджер
Пані Бояна Урумова менеджер
Пані Флоранс Калло-Дюрінг менеджер (адміністративні
 і фінансові питання)
Пан Патрік Мюллер головний помічник
 (документація і інформація)
Пані Мірей Монті головний архіваріус
 (архіви, публікації)
Пані Івон Горман секретар
Пані Сюзен Бредбері-Кін секретар

МІСЦЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, ЯКІ ДЕЛЕГАЦІ° КЗК
ВІДВІДАЛИ В 1996 РОЦІ

I. ПЕРІОДИЧНІ ВІДВІДИНИ

А. Кіпр

Поліцейські управи:
- поліцейська в'язниця, Нікозія (10-й блок Центральної
в'язниці)
- центральні поліцейські управи в Ларнаці, Лімасолі і
Пафосі
- поліцейська управа Айїс Іоанніс, Лімасол
- поліцейські управи Лікавітос і Оморфітас, Нікозія
- поліцейські управи в Орокліні, Паралімні і Ксілотимбу

- пункт для затриманих іноземців в аеропорті Ларнаки

В'язниці:
- Центральна в'язниця у Нікозії

Військові центри позбавлення волі:
- казарми Тасу Марку, Кліру
- казарми військової поліції Панагідіс, Нікозія

Психіатричні лікарні:
- психіатрична лікарня Аталасса

Б. Данія

Поліцейські управи:
- штаб-квартири поліції в Орхусі, Копенгагені, Есб'їрзі і

Горсенсі
- поліцейські управи 1, 2, 3 і 6 у Копенгагені
- моторизована бригада поліції, Копенгаген

В'язниці:
- заклад Херстедвестер, Копенгаген
- в'язниця при штаб-квартирі поліції, Копенгаген
- Західна в'язниця, Копенгаген
- слідчий ізолятор в Есб'їрзі
- державна в'язниця в Горсенсі

В. Франція

Поліцейські управи:
- штаб-квартира поліції, вулиця комісара Антуана Бекера,
Другий
округ, Марсель
- штаб-квартира поліції, вулиця Фелікса Піа, Третій округ,

Марсель
- Адміністративний слідчий ізолятор Аренк, Марсель
- штаб-квартира поліції, проспект професора Грассе,
Монпельї
- слідчий ізолятор префектури поліції, набережна Орлож,
Перший
округ, Париж
- підрозділ захисту неповнолітніх, набережна Жевр,
Четвертий
округ, Париж
- поліцейська управа на Північному вокзалі, Десятий
округ, Париж
- поліцейська управа, вулиця Гут д'Ор, Вісімнадцятий
округ,
Париж
- служба безпеки і центральні поліцейські управи
Дев'ятнадцятого
(вулиця Андре Дюбуа) і Двадцятого (проспект Гамбетти)
округів,
Париж

Управи жандармерії:
- територіальні бригади в Бер-Летані, Маріньяні і Монпельї

В'язниці:
- слідчий ізолятор для неповнолітніх правопорушників
Фльорі-Мерожі
- Марсельська в'язниця
- слідчий ізолятор Парижа (також ізолятор у Палаці
Правосуддя,
Париж)
- слідчий ізолятор у Вільнев-ле-Магелон

Медичні заклади:
- відділення для тяжких паціїнтів у Спеціальному
медичному
центрі Монфавет
- швидка допомога та ізолятор у лікарні "Божий притулок",
Париж
- психіатричний ізолятор префектури поліції Парижа

Г. Німеччина

Поліцейські управи:

Берлін:
- слідчий ізолятор, вулиця Гете 19, Шенеберг
- слідчий ізолятор, Директорат 2, шосе Шарлотенбургер 75

- слідчий ізолятор, Директорат 5, Фрізенштрасе 16
- поліцейська управа 53, Фрідріхштрасе 219
- Федеральна митна поліцейська управа, аеропорт
Тегель, Берлін
площа Курта Шумахера

Гамбург:
- поліцейська управа 11, Сент-Георг, Кірхеналлеї 47
- поліцейська управа 15, Сент-Паулі, Шпільбуденплац 31

Мекленбург-Західна Померанія:
- слідчий ізолятор, Ульменштрасе 54, Росток
- слідчий ізолятор, вулиця Августа Бебеля 6/7, Росток

Шлезвіг-Голштинія:
- слідчий ізолятор Піннеберг

В'язниці:

Берлін:
- Моабіт
- Тегель
- центр для затриманих іноземців у Кепенік,
Грюнауерштрасе 140

Гамбург:
- слідчий ізолятор Гамбурга і Центральна в'язнична
лікарня

Мекленбург-Західна Померанія:
- Бютцов

Д. Польща

Поліцейські і прикордонні управи:
- воїводські комендатури поліції в Ополї, Вальбжиху і
Вроцлаві
- окружна комендатура поліції в Бидгощі-Вижині,
Грудзензі, Ополї
Торуні, Вальбжиху, Варшаві-Південній Празі, Варшаві-
Північній
Празі, Варшаві-Середмісті і Вроцлаві-Середмісті
- місцева поліцейська управа Варшава-Північна Прага,
Таргувек 1
- місцева поліцейська управа Варшава-Північна Прага,
Мотицка 15
- Четверта місцева поліцейська управа в Торуні
- Перша місцева поліцейська управа в Вальбжиху
- поліцейські дитячі приймальники у Бидгощі, Торуні,
Вальбжиху і
Варшаві
- поліцейські ізолятори для іноземців, що підлягають
депортації,
у Варшаві і Вроцлаві
- центр Прикордонної варти для затриманих у
міжнародному
аеропорті Варшави

В'язниці:
- в'язниця N 1 у Грудзензі
- в'язниця N 2 у Стржельце Опольскім
- слідчий ізолятор Варшава-Бялоленка
- психіатричний шпіталь у слідчому ізоляторі Вроцлава

Заклади для неповнолітніх:
- виправний заклад і будинок для затриманих
неповнолітніх у
Свідниці
- виправний заклад у Тжемешно

Військові центри позбавлення волі:
- гауптвахти при гарнізонних комендатурах у Бидгощі і
Торуні

Інші заклади:
- витверезні центри в Грудзензі, Ополї, Торуні, Вальбжиху
і
Варшаві

Е. Швейцарія

Управи поліції і жандармерії:

Кантон Берн:
- центральна управа муніципальної поліції Берна

Кантон Женева:
- центральна управа женевської поліції, бульвар Карла
Фогта
- нова штаб-квартира поліції, шосе Грав'їр
- бригада жандармерії Пекола
- поліцейська управа і транзитна зона у женевському
аеропорту
Квантрен

Кантон Тессіно:
- ізолятор кантональної поліції в Лугано

Кантон Вале:
- управи кантональної поліції, Бріг і Сьон
- управа кримінальної поліції, Сьон
- управа муніципальної поліції, Сьон

Кантон Во:
- штаб-квартира поліції в Лозанні
- управа муніципальної поліції в Івердоні

Кантон Цюріх:
- центральна управа муніципальної поліції в Цюріху
- управа кантональної поліції, Цюріхський вокзал
- поліцейська управа N 5, Цюріх
- поліцейська управа і транзитна зона в аеропорті
Клотен, Цюріх

В'язниці:

Кантон Берн:
- регіональна в'язниця Берна
- окружна в'язниця Шварценбург
- ізолятор в шпіталі Дель Іль, Берн

Кантон Женева:
- слідчий ізолятор Фавра

Кантон Тессіно:
- державна в'язниця Стампа, Лугано
- окружна в'язниця Мендрізіо

Кантон Вале:
- слідчі ізолятори в Бріг і Мартіньї
- кантональна в'язниця у Сьон

Кантон Во:
- в'язниця Орб (слідчий ізолятор у в'язниці Бошюз)

Кантон Цюріх:
- в'язниця кантональної поліції Цюріха
- окружна в'язниця Цюріха

Медичні заклади:

Кантон Тессіно:
- ізолятор, кантональна публічна лікарня, Лугано
- кантональний невропсихіатричний шпіталь, Мендрізіо

Інші заклади:

Кантон Женева:
- реїстраційний центр для шукачів політичного притулку
(CERA),
Ла Пре

II. СПЕЦІАЛЬНІ ВІДВІДИНИ

А. Греція
- Державна психіатрична лікарня для дітей в Аттиці

Б. Італія
- слідчий ізолятор Мілана (Сан Вітторе)

В. Португалія
- в'язниця в Опорто

Г. Туреччина (серпень 1996 року)
- в'язниця особливого режиму в Ескішехір

Д. Туреччина (вересень 1996 року)

Поліцейські управи:
- штаб-квартири поліції в Адані, Бурсі та Стамбулі
- центральні поліцейські управи в округах Бейоглу і Еміненю, Стамбул
В'язниці:
- в'язниця особливого режиму в Адані
- закрита в'язниця Метріс, Стамбул
- в'язниця особливого режиму Сакар'я