MENU
FB TW YOUTUBE RSS

Свобода слова та інформації в проекті Конституції України в редакції від 11 березня 1996р.

Ставлення до свободи слова та інформації є пробним каменем будь-якої державної політики, якщо йдеться про випробування на реальний демократизм, на реальну підпорядкованість держави громадянському суспільству. Мета цієї роботи - розглянути відповідність проекта української Конституції в частині гарантій свободи слова та інформації нормам європейського права. Як відомо, Україна стала повноправним членом Ради Європи, і тому українське законодавство повинне узгоджуватись із вимогами Європейської Конвенції з прав людини.

Засадничі положення щодо свободи слова та інформації викладені у ст.10 Конвенції:

«1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле-або кінопідприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з правами і обов'язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я та моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.».

Щоб уявити ступінь та характер обмежень, що зазначені у 2 параграфі ст.10 Конвенції, варто знати практику рішень Європейського Суду з прав людини у справах, що стосувалися порушень ст.10. Суд створив певну кількість прецедентів, що захищають свободу слова та інформації. У п'яти з шести випадків щодо журналістів або газети усі обмеження свободи преси були визнані несумісними зі ст.10.

Європейський Суд незмінно підкреслював "видатну роль, яку відіграє преса у правовій державі" (Всі цитати взяті з текстів висновків суду щодо конкретних справ - Авт.). Преса мусить бути "постачальником інформації та громадським стражем", її обов'язком є "розповсюдження інформації та ідей, що відбивають суспільний інтерес". Завдання преси - публікувати інформацію такого роду, а у суспільства є право на її отримання. Слід зазначити, що Суд категорично відкинув заяву про те, що "завдання преси - давати інформацію, а інтерпретувати її має читач".

Суд неодноразово підтверджував, що "свобода висловлювань є однією з найважливіших основ демократичного суспільства, умовою його розвитку та можливості самореалізації особистості". Ця свобода "стосується не лише інформації та поглядів, що є нейтральними, але однаковою мірою, а можливо й насамперед таких, що обдурюють, зневажають або викликають хвилювання. Такі вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких не може існувати демократичне суспільство. Йдеться не лише про зміст, а й про форми подання матеріалу".

Підсумовуючи практику судових рішень Європейського Суду, можна навести принципи, яких мусить дотримуватись законодавець під час розробки законів, що обмежують свободу слова та інформації [1]:

- особа не зобов'язана доводити справжність оціночних суджень і не може бути визнана винною в наклепі лише за висловлення своєї думки з питань, що викликають суспільний інтерес, якщо ці висловлення не грунтуються на хибних відомостях, не були зловмисними або викладені в найобурливішій формі;

- політики, уряд та урядові органи повинні приймати більший обсяг критики на свою адресу, ніж приватні особи;

- ні національна безпека, ні конфіденційність не можуть виправдати приховування інформації, яка вже була опублікована раніше;

- право отримання інформації, що викликає законний суспільний інтерес, має переваги над інтересами збереження таємниці судочинства;

- попередні обмеження, особливо супротив преси, повинні прийматися з особливою обережністю;

- висловлювання, яке водночас інформує про справи суспільної важливості й рекламує певний продукт чи послугу, підпадає під суцільний захист статті 10, якщо його початкова мета не є комерційною.

Якщо подивитись з точки зору європейських норм на обмеження свободи слова і інформації в проекті Конституції, то можна зробити висновок, що в проекті переважає зверхність держави над мас-медіа й бажання суттєво їх обмежити. Взагалі проект просякнутий державним сервілізмом та патерналістськими обіцянками.

За цим проектом свобода слова та інформації може бути обмежена в інтересах "національної безпеки", "територіальної цілісності", "громадського порядку", "здоров'я і моральності населення", "для захисту репутації або прав інших людей", "для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно", "для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя" (ст.29), "в умовах воєнного або надзвичайного стану" (ст.60).

Можна вважати обмеженням свободи слова й обов'язок "шанування державних символів" України (ст.61), й наявність спеціального закону про відповідальність за посягання на честь і гідність Президента (ст.104). На нашу думку, було б добре, якби свій негативізм стосовно держави людина обмежувала пошкодженням державних символів. Нагадаємо, що Верховний Суд США виправдав людину, яка спалила американський прапор, саме на підставі першої поправки до Конституції США: законодавча влада (Конгрес) "не має права видавати закони на впровадження будь-якої релігії чи заборону вільно виконувати її, а також не має права видавати закони, що обмежували б свободу слова, преси та права народу мирно збиратися й звертатися до уряду, просячи усунути якусь кривду". Обмеженням свободи слова, свободи політичної діяльності є й зобов'язання депутатів та сенаторів скласти присягу, відмова від якої означає втрату мандата. З нашої точки зору, не можна нікого примушувати будь-що говорити, так само як не можна нікому затикати рота. За проектом виходить, що відмова промовити чужі слова важить більше, ніж голоси сотень тисяч виборців.

Можна сміливо прогнозувати, що більшість перелічених обмежень будуть визначатись не законом, а живою владою. У цьому ми бачимо презумпцію патерналізму влади: є можновладці, які краще за громадян розуміють, що морально, а що ні, що на користь громадському порядку, а що ні.

Важливим є питання про гарантії забезпечення свободи слова та інрформації. Згідно ст.8 проекту норми Конституції є нормами прямої дії, тобто порушення свободи слова та інформації можна оскаржити в суд, який буде спиратись безпосередньо на Конституцію. Але наявність вищенаведених обмежень може звести нанівець ці свободи. Треба зазначити, що проект не передбачає безпосереднього звернення громадян в Конституційний Суд зі скаргами на порушення конституційних прав і свобод (ст.150), не передбачено звернення і звичайних судів. Таким чином, судовий захист свободи слова та інформації вельми проблематичний й ст.8 залишається звичайною декларацією. Це стосується й інших громадянських та політичних прав і свобод, зазначених у проекті.

Викликає також сумнів постулат про "свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законом" (ст.12). Право формується як результат політичної діяльності. Отже, все, що відбувається в галузі політики, має доправовий характер, це та сфера, де в повній мірі має існувати свобода думки, свобода слова. І як людина не повинна обмежувати свої думки перед прийняттям рішення, так і суспільство не повинне обмежувати свободу політичних дискусій. В цьому сенсі політична діяльність не може бути обмеженою правом. Введення обмежень щодо обговорення загальних політичних проблем, державної стратегії та тактики є закладанням засад ніби апріорного відставання. Взагалі в законі не можна написати наперед те, чого не повинно бути в політиці.

Ще у червні 1992 на міжнародному симпозіумі "Конституція незалежної України" професор Г.Стентон (США) назвав регламентацію свободи в проекті Конституції України "мрією тирана". Тоді проект містив в собі 12 обмежень. Мусимо констатувати, що, на жаль, в цьому проекті їх ще більше.

   Рекомендувати цей матеріал  
X



 

забув пароль

реєстрація