Експеримент: чи можливий доступ до інформації в Криму

Чорноморська телерадіокомпанія вирішила перевірити, як реагують кримські органи влади та місцевого самоврядування на бажання громадськості дізнатися про їхню діяльність. Ми вирішили отримати інформацію про кількість прийнятих владами різних рівней нормативних актів і яка кількість з них була визнана таємними або для службового користування. Був підготовлений наступний інформаційний запит (приклад наводимо для місцевої влади Алушти):

«Чорноморська телерадіокомпанія готує серію передач про стан із свободою слова в Криму, в тому числі, про доступ до інформації про працю державних органів. У відповідності до ст. 40 Конституції України, ст. ст. 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» просимо надати нам письмово наступну інформацію:

1. Яку кількість підзаконних актів і внутрішніх документів було прийнято Алуштінською міськрадою та міськвиконкомом у 2002 р.

2. Скільки відсотків підзаконних актів від загальної кількості мають обмежувальні грифи доступу.

3. Які саме обмежувальні грифи доступу використовує міськрада та міськвиконком.

4. Яким чином оприлюднюється інформація про назви і номери документів з обмежувальними грифами доступу.»

Запроси були надіслані 28 адресатам. Серед них – парламент та уряд Криму, місцеві ради і райдержадміністрації. Примітно, що з 28 органів влади та місцевого самоврядування відповіли на інформаційний запит тільки 20. Тобто вісім взагалі не вважали за потрібне відгукнутися, хоча за Законом були зобов’язані відповісти. Серед тих, хто не відповів – Ялтинська та Красноперекопська міськради, Ленінська, Чорноморська, Нижньогірська, Першотравнева та Раздольненська райдержадміністрації.

Про те, що згідно із Законом «Про інформацію» на інформаційний запит необхідно відреагувати протягом 10 днів, не згадав ніхто. У місячний строк вклалися 18 з 20 органів. Один орган місцевого самоврядування затримався з відповіддю на 4 дні, а другому на роздуми знадобилося більше двох місяців!

Зауважимо, що ми не запитували жодної таємної інформації. Кількість прийнятих нормативно-право­вих актів, який відсоток від них складають документи з грифами обмеженого доступу – це все є відкритою інформацією. Проте, як довів наш експеримент, левова частка органів, до яких ми зверталися або нічого про це не знають, або відверто ігнорують цей факт. Наприклад, Радянська райдержадміністрація чомусь вирішила, що інформація, яку ми просимо надати, нібито носить конфіденційний характер. По суті, до закритих відомостей тут віднесли навіть кількість прийнятих документів. Ось що вони написали:

«В соответствии с Постановлением Кабинета министров Украины от 27 ноября 1998 года № 1893..., распоряжения Совета министров Автономной Республики Крым от 12 декабря 2001 года № 446-р на ваш запрос информация не предоставляется, так как она носит конфиденциальный характер.

Первый заместитель
председателя администрации
Л. М. Горбатов»

Ми попросили пояснити начальника юридичного управління Ради міністрів АРК Ларису Опанасюк, чи є кількість документів секретною інформацією, і хто визначає, чи є певні відомості конфіденційною. Інформацією. Вона відповіла, інформацію про кількість прийнятих нормативно-правових актів не є інформацією з обмеженим доступом, і такі відомості мають бути надані. Що ж стосується конфіденційної інформації, яка є власністю держави, то відповідно до Постанови Кабміну від 27.11.98 державні органи і відомства, які вказані в ній, самі встановлюють, яка інформація відноситься до конфіденційної.

Те, що більшість органів влади надали не всю запитувану інформацію, нас ще не так вразило. Ну, не знають там законів досконально. Чи не пам'ятають. Чи не вважають потрібним усіх законів дотримуватися.

Більш примітним нам показався факт, коли за керівника відповідає прес-секретар, і він же вирішує, яка інформація становить інтерес для громадськості, а яка – ні. Уточнимо, що мова йде не про якесь режимне підприємство чи про державну установу, а про орган місцевого самоврядування. Ось уривок з відповіді Сімферопольської міськради:

«…Всего 0,2 % от числа всех принятых документов носят ограничительные грифы доступа. Эти документы, как правило, носят сугубо внутренний характер. Что касается обнародования этих документов, то для широких слоев общественности большого интереса они не представляют.

Заведующий информационным отделом. О. В. Прокофьев»

От такі уявлення про власні права і права гро­мадськості в міськраді Сімферополя. Мабуть, звичка вирішувати за населення, про що воно має право знати, а про що ні, спрацювала і тут. Мер міста Валерій Єрмак, однак, не вважає, що його підлеглі перевищують свої службові повноваження. На наше питання, чому питання оприлюднення вирішує інформаційний відділ, Валерій Єрмак відповів:

«Решает не информационный отдел. Степень закрытости того или иного документа четко определяется инструкцией, которая определяет порядок работы с государственными тайнами... Поэтому это нормальный ответ. Любую информацию, которая у нас есть, мы вам предоставим, за исключением той, которая является гостайной.»

А ось що каже журналіст Микола Семена:

«Нам узагалі ж і претендувати не потрібно на закриту інформацію... Інша справа, що чиновники, щоб не надавати журналісту ту чи іншу суспільно важливу інформацію, по суті не секретну, часто неправомірно її засекречують, чи ставлять неправомірні грифи, що не повинні там стояти.»

Знову питаємо Ларису Опанасюк: що, справді самі можуть закривати інформацію? Ні, каже, не можуть. Мова йде про міськраду, вони реалізують інтереси міської громади, і тому не можуть приховувати від неї інформацію, яка її стосується. Зокрема, розпорядження. Не може орган, обраний населенням для реалізації своїх інтересів і забезпечення своїх прав, ховати свої розпорядження від цього населення.

Місцеві органи влади непогано навчилися апелювати до закону. Прибігають до посилань на нього в будь-яких випадках. Це видно і з інших відповідей на запити. Кримський парламент, приміром, написав, що робота з документами, що мають обмежувальні грифи доступу, «здійснюється в строгій відповідності з Законами України і вимогами Кабінету міністрів України». У парламенті, мабуть, думають, що журналісти і громадськість повинні вірити депутатам на слово. Така вимога довіри до себе не дає можливості проконтролювати, наскільки правдиві подібні слова про строгу відповідність.

Є, звичайно, і зовсім інші відповіді. Наприклад, Євпаторійська міськрада надала нам вичерпну інформацію, з якої можна побачити, що тут закони знають і виконують:

«…исполком Евпаторийского горсовета при­нял в 2002 году 0,12 % решений, которые носят ограничительные грифы доступа. Это решения о проведении осеннего призыва 2002 года и Об организации и проведении приписки граждан Украины 1986 года рождения к городскому призывному участку в январе-марте 2003 года. Евпаторийский горсовет ограничительные грифы доступа не использует, исполком Евпаторийского горсовета использует гриф ДСП (Для служебного пользования.)

Секретарь городского совета В. М. Смолкин»

Прагнуть вести свою роботу більш відкрито й у деяких інших органах самоврядування. Ось що відповіла Феодосійська міськрада:

«…В 2002 году состоялось одно суженное заседание исполкома, во время которого был рассмотрен новый мобилизационный план. По итогам этого исполкома принято 4 решения с грифом «секретно». Эти решения в средствах массовой информации опубликованы не были. Вместе с тем, в соответствии с Законом Украины «О государственной тайне» и Сводом сведений, составляющих государственную тайну, идет тенденция к рассекречиванию подзаконных актов и внутренних документов. Так, в 2002 году гриф «секретно» был снят с 49 документов.

Городской голова В. А. Шайдеров.»

Феодосійський мер Володимир Шайдеров вважає, що органи влади повинні працювати відкрито і завжди йти на контакт з громадськістю:

«На все запросы общественных организаций, ВР, КМ мы всегда отвечали своевременно. Вы знаете, взаимоотношения со СМИ должны быть открытыми и чистыми, потому что когда нет доступа к первому лицу, идет искаженная информация – все с чужих слов, все вокруг да около. А когда идет общение: прямой вопрос – прямой ответ, все проблемы взаимоотношений исчезнут. На сегодняшний день нужно говорить ту правду, которая есть на самом деле. Не нужно говорить то, что желают услышать. Нужно просто открывать глаза на ту ситуацию, в которой мы оказались. Тогда будет как говорят, в Багдаде все спокойно. Понимаете, наступил момент искренности, истины между всеми ветвями власти и с населением. Открытость, доступность и тогда все проблемы будут сводиться к нулю…»

Якби усі керівники таким чином ставилися до взаємовідносин зі ЗМІ…

Сім органів влади відповіли, що не приймали торік документи з обмеженими грифами доступу. При цьому деякі з них обмежилися тільки цією інформацією, а інші навели більш розгорнуті дані. Приміром, Судакська міськрада приклала до своєї відповіді повний список документів, прийнятих у 2002 році радою і виконкомом. Сімферопольська райдерж­адміністрація повідомила, що звичайно використовує грифи «таємно» і «для службового користування», а Джанкойська адміністрація відзначила, що користується грифом «для службового користування».

Цікаво, що з усіх органів влади, які відповіли на наші запити, лише один відзначив, що відправляє деякі свої розпорядження для їхньої реєстрації в органи юстиції. Це Бахчисарайська райдержадміністрація. Інші нічого про це не повідомили.