Чи зможе прийняття Законопроекту «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» забезпечити інформаційну відкритість влади?

Передумовою забезпечення закріпленого в Конституції України права на доступ до суспільно значущої інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування є його деталізація в поточному законодавстві. Саме тому прийнятий за основу 17 грудня 2004 року Верховною Радою України проект Закону № 2082 від 20.08.2002 р. «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» є суттєвим кроком у вирішенні цієї проблеми і свідченням того, що її обговорення перейшло на державний рівень. Враховуючи значення, яке може мати прийняття цього законопроекту, для забезпечення доступу до офіційної інформації, він потребує детального розгляду. Законопроект «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» є безумовно ґрунтовним, логічно побудованим, спрямованим на покращення стану забезпечення в Україні інформаційної відкритості органів державної влади. Разом з тим, доопрацювання та узгодження з діючим законодавством, потребують як окремі його положення, так і законопроект в цілому. Зокрема, поняття інформаційного запиту в законопроекті взагалі відсутнє, а замість нього вжито термін «заява», хоча у вітчизняному інформаційному законодавстві України та законодавстві інших країн світу за загальним правилом вживається поняття «інформаційний запит». Крім цього, законопроект в загальних рисах описує процедуру доступу до інформації за запитом. Втім постає питання: чи необхідно у зазначеному законопроекті закріплювати порядок звернення та отримання інформації про органи державної влади за запитами? З огляду на те, що закон поширюється на відносини, пов'язані з наданням органами державної влади відомостей про себе та свою діяльність, порядок доступу до інформації за запитом необхідно передбачити. Однак це питання регламентується базовим законом у сфері регулювання інформаційних відносин – Законом України «Про інформацію». Для уникнення конкуренції між нормами цих законів, варто вилучити з Законопроекту «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» положення, які описують процедуру доступу до інформації за запитом та зробити в остатньому посилання, що: «надання відповіді на інформаційний запит здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про інформацію". Втім враховуючи те, що Закон України «Про інформацію» вже також потребує суттєвих змін, для вдосконалення процедури доступу до інформації та спрощення порядку отримання інформації для пересічного громадянина, разом з Законопроектом «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України» треба прийняти Закон України «Про внесення змін до Закону України про інформацію».

В умовах розвитку телекомунікацій значно спрощують в технічному сенсі процедуру доступу до інформації запити, адресовані органам державної, влади у формі текстових повідомлень, відправлених по каналам зв’язку (електронна пошта, факс), але законопроект не закріплює можливість доступу до інформації за «електронними запитами».

Окремого обговорення потребують положення, присвячені створенню і функціонуванню єдиної державної інформаційної системи. Вважаємо, що запровадження єдиної державної інформаційної системи, що містить інформацію про органи державної влади, не буде сприяти більшій інформаційній відкритості влади, оскільки аналіз законопроекту дозволяє стверджувати, що ця інформаційна система не буде загальнодоступною, оскільки користування нею буде здійснюватися на платній основі. Таким чином, доступ до державної інформаційної системи, що містить інформацію про органи державної влади, не тотожний оприлюдненню інформації на відкритих сайтах Інтернету. Окрім цього, законопроект не дає відповіді на запитання: як створення цієї системи співвідноситься зі створенням єдиного веб-порталу органів виконавчої влади? Також виникає питання, чому дія законопроекту не поширюється на органи місцевого самоврядування. Хоча саме інформація про діяльність цих органів останнім часом викликає у громадськості особливу зацікавленість, яка породжена, насамперед, тим, що рішення по відведенню земельних ділянок юридичним та фізичним особам для будівництва «елітних житлових комплексів», АЗС й інших об’єктів приймаються без відповідного повідомлення про ці рішення громадськості й супроводжуються виникненням корупційних скандалів навколо цих рішень.

Важливою гарантією забезпечення можливості вільно отримувати інформацію про органи державної влади та їхніх посадових осіб є надання громадськості вільного доступу на засідання законодавчих, представницьких та інших виборних органів державної влади. Однак в законопроекті подібної норми не передбачено.

Також необхідно звернути увагу на окремі положення законопроекту:

1. Так, положення статті 1 законопроекту не відповідає Конституції України, оскільки стаття 1 законопроекту до кола фізичних осіб, які мають право на отримання інформації, відносить лише громадян України, хоча ч. 2 ст. 34 Конституції України гарантує право на інформацію «кожному», тобто не тільки громадянам України, але й іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах.

2. Вважаємо неприйнятним та таким, що погіршить ситуацію в сфері доступу до офіційної інформації про діяльність влади, положення ст. 4, згідно з якими отримання інформації здійснюється на платній основі.

3. Додатковою гарантією доступу до інформації, на наш погляд, є покладення на орган державної влади, якому адресовано інформаційний запит в разі, якщо надання запитуваної інформації здійснює інший орган державної влади, обов’язку направляти інформаційний запит до цього органу й повідомити про це зацікавлену особу. А тому п. 2 ч. 1 ст. 15 Законопроекту, згідно з яким «..в наданні інформації про органи державної влади може бути відмовлено, якщо надання запитуваної інформації здійснюється іншим органом державної влади..», необхідно виключити.

4. Також треба наголосити, що поповнення та актуалізація інформації про себе та свою діяльність у державній інформаційній системі повинно здійснюватися кожного разу, коли змінюються зміст та обсяг інформації, яка розміщується в інформаційній системі, а передбачене ч. 4 ст. 18 законопроекту вимога щоквартального поповнювання та актуалізації інформації не відповідає сучасності й не сприятиме інформаційній відкритості влади.

5. Варто виключити з законопроекту п. 4 ст. 21, оскільки згідно з п. 8 ст. 23 Бюджетного кодексу України «…створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається».

6. Для забезпечення більшої прозорості щодо майнового стану і доходів вищих посадових осіб уточнення потребує визначення «членів своєї сім’ї» (ч. 1 ст. 24). Нині в законодавстві немає єдиного підходу щодо того, кого саме слід вважати членом сім’ї, в різних нормативно-правових актах коло членів сім’ї означено по-різному. Наприклад, Закон «Про доходи з фізичних осіб» визначає членів сім’ї, як «…її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом». У той самий час, згідно з практикою складання податкових декларацій про майно та доходи вищих посадових осіб до членів сім’ї належать: чоловік (дружина), батьки та неодружені діти, які проживають з ними.

Отже, для уникнення неоднозначного тлумачення цього поняття, необхідно ч. 1 ст. 24 доповнити словами: «установити, що до членів сім'ї належать: батьки, дружина (чоловік), діти, повнолітні дочка, син». Таке тлумачення поняття «членів сім’ї» є найбільш оптимальним, і зможе краще забезпечити прозорість майнового стану і доходів вищих посадових осіб. Адже непоодинокі випадки, коли вищі посадови особи з метою приховати від громадськості інформацію про майно, яке вони набули незаконним шляхом, юридично оформлюють його не тільки на дружину (чоловіка), а й на своїх батьків або повнолітніх дітей, які разом з ними не проживають.

7. Вважаємо, що необхідно також доповнити ч. 1 ст. 25 словами «та джерела їх отримання», адже суспільно важливою інформацію є не тільки відомості про майно та доходи вищих посадових осіб, але і шляхи їх надходження.

Отже, на підставі всього вищевикладеного пропонуємо доповнити та внести зміни до таких положень законопроекту:

1. У частині 1 статті 1 законопроекту слова «громадянам України та юридичним особам» замінити словами «всім суб’єктам інформаційних відносин»

2. частину 1 статті 4 викласти у такій редакції:

“Будь-який суб’єкт інформаційних відносин має право на доступ до інформації, передбаченої цим Законом, на безоплатній основі”.

3. частину 2 статті 5 доповнити такими способами оприлюднення інформації:

«забезпечення доступу на засідання органів влади, якщо ці засідання не було на законних підставах оголошено закритими»;

«оприлюднення інформації через мережу Інтернет».

4. у статті 8 слова “щоквартально публікують” замінити словами “щомісячно публікують”

5. викласти статтю 9 «Отримання відомостей про органи державної влади» у такій редакції:

“стаття 9. Будь-який суб’єкт інформаційних відносин має право отримати відомості про органи державної влади за інформаційним запитом (запит).

Запит може бути поданий органам державної влади у формі:

а) особистого усного звернення або телефонного звернення

б) письмового звернення, поданого особисто або відправленого поштою

в) текстових повідомлень, відправлених по каналам зв’язку: електронна пошта, факс

6. у статті 15:

а) пункт 2 частини 1 статті 15 «в наданні інформації про органи державної влади може бути відмовлено, якщо надання запитуваної інформації здійснюється іншим органом державної влади» виключити;

б) пункт 3 статті 15 викласти у такій редакції:

“3) В разі, якщо надання запитуваної інформації здійснює інший орган державної влади, то в цьому випадку запит повинен бути спрямований до органу, який повинен надавати таку інформацію, а зацікавлена особа повинна бути повідомлена про передання її запиту відповідному органу”

7. пункт четвертий статті 21 “наявність позабюджетних фондів, джерела формування кожного позабюджетного фонду та його розмір, розмір витрат із кожного позабюджетного фонду із зазначенням мети цих витрат” виключити

8. ч. 2 статті 22 доповнити словами «оприлюднення на веб-порталах органів державної влади»

9. частину 1 статті 24 після слів «членів своєї сім'ї» доповнити словами «установити, що до членів сім'ї належать: батьки, дружина (чоловік), діти, повнолітні дочка, син.

10. ч. 1 ст. 25 доповнити словами «та джерела їх отримання».
Прийняття зазначеного законопроекту за умови врахування всіх викладених вище пропозицій, безумовно, буде сприяти покращенню ситуації в сфері забезпечення інформаційної відкритості влади. Разом з тим, на думку автора статті, це буде нагадувати спробу вилікувати запалення легенів чаєм з медом, адже для дійсного забезпечення доступу до офіційної інформації потрібен закон універсальної дії. Сьогодні в Україні фундаментом законодавчого регулювання інформаційних відносин і, зокрема, свободи інформації, є Закон «Про інформацію». Однак прийнятий ще у 1992 році, цей закон не відповідає вимогам сучасності і не створює механізму реалізації права на доступ до інформації, а тому потребує докорінних змін, а краще сказати, перетворення його в закон про свободу інформації. З огляду на це, вважаю, що найбільш оптимальним засобом вирішення проблеми забезпечення інформаційної відкритості органів влади було б прийняття розробленого Законопроекту України «Про внесення змін до Закону України про інформацію»[1]. Оскільки, даний законопроект має комплексний характер, закріплює детальну процедуру доступу до інформації, спеціальний механізм захисту права на доступ до інформації в разі його порушення та відповідає всім міжнародним стандартам в сфері забезпечення свободи інформації. Отже, саме цей законопроект в разі його прийняття зможе стати законодавчою гарантією реалізації права громадян на доступ до офіційної інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самовр

[1] Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 1. Доступ до інформації: hic et nunc! / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач О. Герчук – Харків: Фоліо, 2004. – с. 173 -209