Чому так складно і так довго, а іноді і марно, обстежують таких призовників?
Два роки поспіль до нас потрапляють призовники із спадковою хворобою – дісплазією сполучної тканини. Ми не знаємо, скільки з цих юнаків потрапили до армії, тому що і обстежують при призові, і комісують з війська їх виключно по окремих симптомах. А в нашому місті, між іншим, є і медико-генетичний центр, і НДІ охорони дитинства.
Чому так складно і так довго, а в деяких випадках – і зовсім марно, обстежують таких призовників?
У першому випадку, навесні 2005 року до нас звернулась мати призовника Р., якого протягом року, два призова, обстежували ендокринологи, кардіологи, ортопеди, гастроентерологи і невропатологи, і кожен знаходив свій симптом, свою хворобу, але не настільки висвітлену і певну, щоб поставити однозначний діагноз.
Припустимо, невропатолог виставив юнаку вегето-судинну дистонію, ендокринолог – гіперплазію щитоподібної залози без порушення функцій, кардіолог – пролапс мітрального клапану – ПК-О. Таким чином, незважаючи на вкрай погане самопочуття, юнак був визнаний придатним до служби в ЗСУ одним з військкоматів м. Харкова.
Ми уважно вивчили медичну документацію, поспілкувались з матір’ю хворого, його оглянули наши медичні експерти. Вони відразу звернули увагу на те, що в епікризі із дитячої обласної лікарні, де він лікувався за 4 роки до призову чорним по білому написано: дисплазія сполучної тканини, гіперплазія суглобів хребта, колін, локтів, гіперплазія щитоподібної залози, і далі – всі перечисленні вище діагнози і кардіологічні, і неврологічні.
В телефонній розмові з головою комісії я поцікавилась, чому юнака не було спрямовано до медико-генетичного центру, і яким чином його було визнано придатним всупереч ст. 64 Наказів МОУ № 2 і 207. Лікар медичної комісії чимало здивувала мене заявою, що такої хвороби не знає, а з усіма синдромами юнак може служити.
Я поцікавилась, чи не хочуть лікарі, що визнали хлопця, який пересувається по місту з допомогою матері через часті запаморочення, призвати разом з ним ще і мати? На це відповіді не діждалася.
Нам прийшлось звернутися до Облвійськкомату, до Облздраву. Юнак ще раз (вкотре?) був обстежений ортопедами і нарешті був визнаний непридатним через хворобу суглобів – тобто по одному із симптомів.
Влітку цього року до нас звернулась мати військовослужбовця К.. Юнак мав безліч скарг: пролапс митрального клапану, гіперплазію, щитоподібної залози, психоневрологічні відхилення, судинні розлади. Цього разу один із Харківських РВК спромігся таки юнака призвати.
У якому психологічному стані його дивились психіатр і терапевт відповідної медичної комісії, гадати не будемо. Але, якщо, навіть, не брати досить висвітлену гіперплазію щитоподібної залози з порушенням функції (щитоподібна залоза була збільшена при пальпації) – дивно, що терапевта не здивував постійно високий тиск у юнака; а психіатра – шрами від самоушкоджень після спроби суїциду
І в даному випадку ретельний підхід до збору анамнезу навів би лікарів на діагноз «дисплазія сполучної тканини», який К. було поставлено ще в дитинстві. Держава зберегла б гроші на обстеження, лікування військовослужбовця у шпиталі, а, нагадаємо, що обстеження і лікування у військовому шпиталі втричі дорожче, ніж таке ж обстеження у цивільному медичному закладі. Не кажучи вже про таки «дрібниці», як ускладнення психічного і фізичного складу юнака. Але хто про це, взагалі, думає?
І останній, весняний, призов не залишився без такого ж «подарунку». Призовник М. майже третій призов поспіль обстежується у безлічі закладів Харкова. При співбесіді скаржиться на безліч симптомів. Один медичний заклад ставить йому уроджену ваду серця – каортацію аорти. Другий, не менш авторитетний медичний заклад, діагноз знімає. Хто правий – невідомо.
Один авторитетний медичний заклад бачить розповсюджений остеохондроз – другий авторитетний заклад цей діагноз знімає. Кінець кінцем найавторитетніший медичний заклад підсумовує всю цю «біганину і стрілянину» діагнозом «синдром дисплазії сполучної тканини».
Але к цьому моменту лікувати вже потрібно всю родину: у матері від стресів – тиск, батько нервує, а юнака той самий найавторитетніший медзаклад спрямовує просто до психоневролога! Отак!
Що ж це за хвороба така, яку не знають ані лікари військкоматів, ані лікарі НДІ. ім. Ситенко, ані міські лікарні. Чому саме цей синдром чи хвороба стали такими розповсюдженими?
Чи це відноситься тільки до призовників, яких в такому разі відносять до людей, що не бажають служити в Збройних Силах України? А як тоді розцінювати те, що до військкоматів і експертних медичних закладів не дійшла Директива Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 14.01.05 № ДГШ – 1, згідно якої призовники за станом здоров’я – 4 за двома і більше статтями розкладу хвороб зараховуються до резерву і в військові частини їх не направляють
Приводимо коментар медичного генетика к.м.н. Бобровської Л.В. (м. Київ):
«Останнім часом захворювання сполученої тканини стали дуже розповсюдженими. Особливо впливає на це забрудненість навколишнього середовища, наслідки аварії на Чорнобильській АС, нехтування сучасними екологічно збережуючими технологіями. За останні роки на порядок зросли таки захворювання, синдром Морфана(?), (один з видів дисплазії сполучної тканини), інші різноманітні спадкові калогенози.(?)
Дійсно, на жаль, далеко не всі спеціалісти того чи іншого медичного профілю розуміють, наскільки розповсюдженими є зараз таки захворювання, вони не налаштовані на цю загрозу і звертають увагу тільки на «своє»: кардіологічні, ендокринологічні проблеми.
При дисплазії сполучної тканини можуть бути не дуже виражені окремі симптоми. Але спеціалісти військкоматів, особливо терапевти, повинні пильнувати саме у випадках полісимптоматики. Якщо юнак одночасно скаржиться на зір, кардіологію, має ортопедичні чи ендокринологічні захворювання, це безперечний привід для обстеження у генетиків.
Саме вони збирають всю цю симптоматику у завершений діагноз. І безперечно, таким юнакам не можна мати важких фізичних і психічних навантажень.
Мають знати про цю загрозу і дитячі, і підліткові, лікарі. І не тільки знати, а ще і відповідно налаштовувати батьків таких хворих. Бо не тільки хлопці, а і дівчата мають ці захворювання. А їх, на відміну від хлопців, можуть взагалі не обстежувати, поки хвороба не дасть своїх згубних наслідків.»