Страти за спрощеним судочинством або безпідставні страти

Переклад українською Харківської правозахисної групи
з женевського видання Організації Об’єднаних Націй 1997 року 
 
Ця публікація здійснена за фінансової підтримки
Європейського Союзу. За зміст публікації відповідає лише
Харківська правозахисна група, і його ні за яких обставин
не можна вважати таким, що відбиває позицію Європейського Союзу
This document has been produced with the financial assistance of the European 
Union. The contents of this document are the sole responsibility of Kharkiv 
Human Rights Protection Group and can under no circumstances be regarded 
as reflecting the position of the European Union 
  
Страти за спрощеним судочинством або безпідставні страти.
Виклад фактів / Харківська правозахисна група; – Харків, 2004. – 24 с.
Серія «Виклад фактів у галузі прав людини» видається Центром
прав людини при Відділенні Організації Об’єднаних Націй у Женеві.
Вона освітлює питання прав людини, які вивчаються або виклика-
ють особливий інтерес.
Серія «Виклад фактів у галузі прав людини» має на меті глиб-
ше знайомити широке коло читачів з основними правами людини,
з тим, що робить Організація Об’єднаних Націй для їх утвердження
і захисту, і з діючим міжнародним механізмом, який забезпечує їх
ефективне дотримання. Публікації цієї  серії  розповсюджуються
безкоштовно в усьому світі. Вони можуть перекладатися на інші
мови, окрім офіційних мов Організації Об’єднаних Націй, за умо-
ви, що їх зміст не змінюється, що організація, яка передруковує їх,
інформує про це Центр прав людини в Женеві, і що цей Центр за-
значається як джерело інформації.  
 
ВСТУП
«Кожна людина має право на життя,
на свободу і на особисту недоторканність».
(Загальна декларація прав людини)
«Право на життя є невід’ємне право кожної людини.
Це право охороняється законом. Ніхто не може
бути свавільно позбавлений життя».
(Міжнародний пакт про громадянські і політичні права)
 
Право на життя визнано найбільш основоположним і головним пра-
вом людини. Право на життя, безумовно, є тим джерелом, з якого випли-
вають всі  інші права людини,  і тому воно вимагає максимальної поваги.
Після закінчення світових воєн і початку процесу деколонізації міжнаро-
дне співтовариство  заклало основи для  заохочення  і  захисту прав люди-
ни, проголосивши Загальну декларацію прав людини. Підтвердивши ви-
знання «достоїнства, властивого всім членам людства,  і  їх рівних  і не-
від’ємних прав», Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
проголосила право на життя в статті 3 Загальної декларації, де говорить-
ся, що «кожна людина має право на життя, на свободу  і на особисту не-
доторканність».
Таким чином, прийняття Загальної декларації стало першим і найва-
жливішим кроком  у напрямку постійного  зміцнення  захисту прав люди-
ни, включаючи право на життя, у рамках Організації Об’єднаних Націй.
Згодом право на життя було закріплене в Міжнародному пакті про гро-
мадянські і політичні права, у статті 6 якого підтверджується, що «право
на життя є невід’ємне право кожної людини». Далі в цій статті відзнача-
ється, що «це право охороняється законом» і що «ніхто не може бути сва-
вільно позбавлений життя».
Як наслідок цих подій заохочення і захист права на життя, яке гаран-
тується цілим  рядом міжнародних  документів,  уже  розглядаються не  як
питання, що відносяться винятково до внутрішньої юрисдикції держави,
а як питання міжнародного значення. Держави зобов’язані забезпечувати, 
щоб  їхні  органи  поважали  право  на життя  осіб, що  знаходяться  під  їх-
ньою юрисдикцією.
Генеральна Асамблея неодноразово відзначала особливі аспекти пра-
ва на життя. У резолюції 2993 (XXIII) від 26 листопада 1968 року Асамб-
лея закликала уряди забезпечити самим ретельним чином дотримання про-
цесуальних норм і максимальні гарантії для осіб, обвинувачуваних у здій-
сненні найтяжчих злочинів у країнах, де існує страта.
У 1980 році шостий Конгрес Організації Об’єднаних Націй по попе-
редженню злочинності і поводженню з правопорушниками засудив «прак-
тику убивств і страти політичних супротивників чи підозрюваних право-
порушників, що чиняться збройними силами, органами по підтримці пра-
вопорядку  чи  іншими  урядовими  закладами,  воєнізованими,  напіввійсь-
ковими чи політичними групами», що діють завдяки прихованій чи іншій
підтримці з боку офіційних сил чи установ.
 
Генеральна Асамблея,  стурбована випадками  страти  без  судового
розгляду і свавільних страт у різних частинах світу і випадками убивств з
політичних мотивів, прийняла резолюцію 35/172 від 15 грудня 1980 року,
у якій вона наполегливо закликала держави-члени дотримувати в якості
мінімального стандарту зміст положень статей 6, 14 і 15 Міжнародного
пакту про громадянські і політичні права, що стосуються права на життя і
різних заходів, що гарантують справедливе й об’єктивне судочинство.
Через збільшення числа повідомлень про випадки страт й убивств з
політичних мотивів Підкомісія  з попередження дискримінації  і  захисту
меншин, яка до початку 80-х років пов’язувала страти без судового роз-
гляду з практикою насильницьких чи недобровільних зникнень осіб, ви-
рішила розглядати такі страти як окреме питання й у 1982 році винесла
дане питання на розгляд Комісії з прав людини.