Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ України

Вступ
Свого часу у виданні «Моніторинг незаконного насильства в ОВС Ук-
раїни — 2009» ми констатували, що Україною було зроблено низку вагомих
кроків у напрямку підвищення стандартів захисту прав людини. Але, на жаль,
підбиваючи підсумки 2010 року, можна відмітити не лише відсутність якогось
продовження цих кроків, але й початок доволі небезпечного руху у зворот-
ному напрямку. Так, протягом 2010 року не було зроблено якихось значущих
спроб поліпшити стан речей. Крім того, деякі кроки держави сприяли його
погіршенню:
— так і не було створено незалежних механізмів регулярних відвіду-
вань місць несвободи (згідно з положеннями Факультативного про-
токолу до Конвенції ООН проти катувань);
— не було проведено реформування кримінальної юстиції України;
— залишились нереалізованими Концепції державної політики у сфері
запобігання катуванням та проекту нового Кримінально-процесу-
ального кодексу;
— ліквідовано діяльність мобільних груп із моніторингу дотримання
прав людини в органах внутрішніх справ України, які були дієвим
засобом громадського контролю за умовами тримання в місцях не-
свободи в МВС України;
— зупинено діяльність громадських рад із питань забезпечення прав
людини в МВС України;
— ліквідовано управління моніторингу дотримання прав людини
в МВС України, до складу якого входили активісти неурядових пра-
возахисних організацій.
Саме результатом цього й стало те, що протягом усього року засоби ма-
сової інформації постійно повідомляли про випадки незаконного насильс-
тва, тортур та смертей в органах внутрішніх справ. Про погіршення ситуації
також свідчить збільшення прийнятих протягом року рішень Європейського 
суду, згідно з якими Україна була визнана порушником прав людини на сво-
боду від катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, повод-
ження або покарання (Лопатін і Медведський, Лотарев, Захаркін, Давидов,
Смирнов, Білий, Ковальчук, Самардак, Знайкін, Логвиненко, Пєтухов та ін.).
Усе це спричинило значний резонанс у суспільстві й навіть стало предметом
обговорення громадських слухань комітету Верховної Ради з питань зако-
нодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, що відбулися 1 грудня
2010 року.
Запропонований до Вашої уваги звіт є результатом третього етапу за-
гальнонаціонального моніторингу, який дає можливість не лише вивчати ак-
туальний стан поширеності незаконного насильства в діяльності ОВС, а й від-
стежувати динаміку змін протягом уже шести років.
Перший розділ присвячено аналізу результатів соціологічного до-
слідження: наводиться порівняльний аналіз думки пересічних громадян,
ув’язнених осіб, працівників міліції щодо масштабів поширеності незаконно-
го насильства в діяльності ОВС, порівнюються дані за 2004–2010 роки; аналі-
зується ставлення різних цільових груп до проблеми незаконного насильс-
тва та його припустимості в діяльності міліції за сучасних умов; аналізується
думка респондентів щодо умов тримання в спецустановах міліції, динаміки
змін у цій сфері протягом останніх років, причин незаконного насильства
та можливих шляхів покращення ситуації. Цей аналіз також доповнено екс-
пертним оглядом ситуації з дотриманням права на одержання медичної до-
помоги для осіб, що перебувають під юрисдикцією міліції, або є потерпілими
від насильства. Також цього року предметом дослідження стали права самих
працівників міліції, як фактор, який суттєво впливає на ситуацію з незакон-
ним насильством у міліції.
У другому розділі звіту аналізуються вимоги міжнародного законо-
давства, спрямовані на підвищення стандартів захисту прав громадян від ка-
тувань та жорстокого поводження. Аналіз нормативної бази доповнюється
оцінкою спроби створення системи громадського контролю за діяльністю
ОВС та розглядом стану викладання прав людини в навчальних закладах МВС
України.
У висновках та рекомендаціях дослідження також наводяться конкретні
рекомендації для керівництва МВС щодо запобігання незаконному насиль-
ству шляхом інституційних змін у структурі ОВС, внесення змін до відомчої
нормативно-правової бази, більш широкого залучення громадськості до
моніторингу стану дотримання прав людини з боку працівників міліції та ін