news.xml RSS лента новостей сайта


Листи до матерi

В.Марченко
Ця книга дуже схвильовує. Гірка книга журналіста,
який мав нещастя народитися у тоталітарній державі.
І померти в ній...
Я любив Валерія. Він та Іван Світличний — ближчих
не було у мене друзів у таборах. І вже не буде ніколи.
У цій книзі — самий Валерій. Щирий, красивий,
іронічний, чарівний європейський інтелігент, любляча
життя молода людина. Щасливий і гордий.
Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був
щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися
вимовити вголос «на волі». Його штампували з
громадських трибун тавром «відступника і буржуазного
націоналіста», а він — у таборі став письменником.
Українським нерадянським письменником. Не фанатик,
не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви.
Лише — кращий.
Він помер. Страшною смертю радянського зека,
навіть у передагонійному стані змушеного виконувати
обов'язкову «норму виробітку продукції».
Це книга — про всіх нас. Про тих, що сиділи, що
садили, про тих, які спостерігали, стоячи осторонь.
Адже ми всі пов'язані одним ланцюгом. І однією
провиною. А суддя наш — один лише Бог.

Семен Ґлузман

скачати файл



Created by Freelance Internet Studio