30 грудня 2005 року суддею Деснянського районного суду м. Чернігова було винесене рішення по справі за позовом начальника Чернігівського міського відділу міліції Едуарда Альохіна проти пенсіонера Михайла Коваля. Без перебільшення можна сказати, що це рішення найвищого юридичного ґатунку: справедливе по суті і досконале за змістом і формою. Дослідивши докази по справі, суд відмовив Альохіну Едуарду Володимировичу в задоволенні позову пославшись не тільки на вітчизняні закони, а й на міжнародні законодавчі акти, зокрема на рішення Європейського Суду з прав людини та Конвенцію ООН проти катувань, які є частиною українського законодавства. Інтереси Михайла Коваля представляв адвокат Чернігівського громадського комітету захисту прав людини Олександр Трофимов.
«Справа Коваля» – це справа про катування в міліції. Вона тягнеться вже 5 років. Справу то закривають, то відкривають знову. На сьогодні досудове слідство ще не закінчено. За цей час пану Ковалю підставив своє плече не тільки український, а й міжнародний правозахисний рух, зокрема міжнародна неурядова організація «Міжнародна амністія».
На прес-конференції «Міжнародної амністії», що відбулася в Києві 27 вересня 2005 року, було оприлюднено щорічний звіт щодо катувань в Україні. Запрошений до участі в цієї прес-конференції Михайло Коваль, дав інтерв’ю декільком національним телеканалам. Нинішній начальник Чернігівського міськвідділу УМВС в Чернігівській області, підполковник міліції Едуард Альохін образився на висловлювання Михайла Коваля на свою адресу і подав відповідний позов.
Посилаючись на норми національного та міжнародного законодавства, суд роз’яснив, що у пана Коваля відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань були достатні підстави вважати себе жертвою катувань. Суд у рішенні навів пояснення Коваля щодо того, що він давав інтерв’ю в рамках міжнародної дискусії, присвяченої застосуванню катувань працівниками міліції і висловив своє категоричне неприйняття цієї практики.
Зокрема в рішенні суду зазначено: «Відповідно до Європейської конвенції з прав людини кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.
В рішенні у справі «Хендісайт проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року Європейський суд з прав людини зазначив: «Право поширювати інформацію та ідеї стосується не тільки інформації та ідей, які сприймаються позитивно або розглядаються як необразливі й незначні, а й таких, які ображають, обурюють і викликають неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких неможливе демократичне суспільство «.
В своєї практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження, оскільки існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції (рішення Суду у справі «Лінгес проти Австрії від 18.07.1968 року).
Відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. При цьому закон визначає, що оціночними є судження які не містять фактичних даних.
Оскільки висловлені відповідачем судження не містять конкретних даних, вони вважаються оціночними, що відключає можливість їх спростування та притягнення відповідачів до відповідальності.»
Керуючись ст.ст. 10, 208, 209, 212 – 215, 294 ЦПК України, ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 47-1 Закону України «Про інформацію, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Хендісайт проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лінгес проти Австрії» від 18.07.1968 року, Деснянський районний суд м.Чернігова вирішив в задоволенні позову Альохіна Едуарда Володимировича до Коваля Михайла Петровича, ТОВ «Телестудія «Служба інформації» про захист честі, гідності, ділової репутації відмовити.
Ми аплодуємо Високому Суду за професіоналізм, справедливість і незалежність у винесенні цього рішення. Воно захистило право людини на власну громадянську позицію. Рішення було винесено з застосуванням 3-складового тесту, коли суспільна користь від піднятої проблеми виявляється вищою за можливі неприємні наслідки для окремої особи. Врешті, це рішення вчить розрізняти за наведеними в ньому підставами «оціночні судження» і «твердження про факт».
Хочеться вірити, що логіка винесення рішень Європейським судом з прав людини засвоєна переважною більшістю суддів Чернігівської області. Принаймні тих, хто протягом 2-х років був постійним учасником семінарів за темою «Впровадження норм європейського права в судочинство України», що проводилися Апеляційним судом Чернігівської області спільно з Чернігівським громадським комітетом захисту прав людин
