Ідентифікаційний номер – кожному?
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
№ 4376/6/19-0116 від 11.07.2002
О.Радченку
м. Приморськ
Запорізької обл.
Згідно зі статтею 67 Конституції України (254к/96-вр) „кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом“.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Функції по контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків та інших обов'язкових платежів покладено на державні податкові органи, а за рахунок податків держава виплачує мільйонам громадян пенсії, житлові субсидії, фінансує заклади охорони здоров'я та освіти, утримує армію, міліцію тощо.
Прийняття змін до Закону України „Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів“ (320/94-вр ) (далі – Закон), згідно з якими для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від присвоєння ідентифікаційних номерів, вносяться спеціальні відмітки про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
На даний час конкретний механізм реалізації ст. 1 Закону України „Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів“ (320/94-вр) з урахуванням внесених змін ще не визначений на законодавчому рівні.
Аналіз конституційних норм показує, що існування розподілу на тих, хто виконує Закон (320/94-вр ) і реєструється в Державному реєстрі і тих, хто відмовляється від цього, означає надання певних привілеїв окремим категоріям громадян в залежності від їх ставлення до релігії, а це суперечить ст. 24 та 35 Конституції України (254к/96-вр), де зазначено, що громадяни не можуть мати жодних привілеїв за ознакою релігійних переконань та ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Внесення відміток в паспорти фактично суперечить статті 4 Закону України „Про свободу совісті і релігійні організації“ (987-12), де сказано, що в офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
Всі записи, які вносяться в паспорт громадянина України, регламентуються положенням „Про паспорт громадянина України“, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XXII ( 2503-12 ) (в редакції постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року № 3423-XII ( 3423-12 ) (далі – Положення), на основі якого Міністерство внутрішніх справ України розробило інструкцію щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 серпня 1994 року № 316 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 5 вересня 1994 року за № 211/421 (далі – Інструкція).
Оскільки відмітка про наявність у громадянина, який через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, не передбачена цим положенням (3423-12) та інструкцією № 316, потребується внесення змін в ці документи.
Враховуючи таку суперечність, Державна податкова адміністрація України на виконання доручення Кабінету Міністрів України розробила, узгодила з міністерствами і відомствами та подала на розгляд до Верховної Ради України альтернативний чинному закону проект Закону України „Про внесення змін та доповнень до Закону України „Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів“ (320/94-вр) (реєстр № 4306 від 19.01.2000), стосовно якого до цього часу не було прийнято ніякого рішення.
Також Державна податкова адміністрація України порушила питання щодо внесення змін до положення та розробки порядку внесення відміток у паспорти фізичних осіб, зауважуючи при цьому, що глава Української православної церкви Московського патріархату блаженнійший Володимир заперечував у 1999 році проти внесення відміток в паспорти віруючих громадян.
Державна податкова адміністрація України наполегливо проводить політику щодо обов'язкового виконання чинного законодавства, особливо у частині використання ідентифікаційних номерів.
Заступник голови ДПА України О.Шитря
„Урядовий кур'єр“, № 142, 6 серпня 2002 року
КОМЕНТАР
Лист, підписаний заступником голови Державної податкової адміністрації України паном Шитрею дуже яскраво ілюструє намагання посадових осіб ДПА відмовитися від виконання вимог чинного законодавства.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів“ від 16 липня 1999 року передбачено, що фізична особа має право на відмову від присвоєння ідентифікаційного номера. Так, Ст.1 Закону України „Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів“ доповнено ч.2 такого змісту: „Для осіб, які через свої релігійні або інші переконаннявідмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера“.
Можна погодитись з тим, що внесення відміток до паспортів громадян „про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера“ не можна вважати найкращим механізмом реалізації встановленого законом права. Взагалі, зміст першого речення ч.2 Ст.1 Закону дещо суперечить другому. Якщо в першому передбачається, що відмова від отримання ідентифікаційного номера здійснюється шляхом офіційного повідомлення (тобто не встановлюється дозвільний порядок такої відмови), то внесення спеціальних відміток в паспорт громадянина передбачає, що певна службова особа ДПА має повноваження вносити такі відмітки. Не зовсім зрозуміло, в який момент виникає у фізичної особи право на здійснення платежів без присвоєння ідентифікаційного номеру – чи то після офіційного повідомлення ДПА, чи то після внесення відповідної відмітки до паспорту громадянина.
Як випливає із змісту листа заступника голови ДПА, посадові особи податкової адміністрації вважають, що право виникає лише після внесення відмітки. Проте, Закон не встановлює повноважень службових осіб ДПА відмовляти громадянам у випадку офіційного повідомлення про відмову від прийняття ідентифікаційного номеру через свої релігійні або інші переконання. В разі, якби ДПА мала такі повноваження, це би означало право цієї установи на контроль за переконаннями людей, що, здається, божевільною ідеєю. Переконання людей не можна контролювати і не можна перевіряти.
Лист взагалі виходить з презумпції недовіри до громадян, з того, що намагання уникнути отримання номеру є намаганням уникнути оподаткування власних прибутків. Так само, як військові комісаріати вважають, що альтернативна невійськова служба є намаганням ухилитися від призову на військову службу.
Контроль за сплатою податків не є тим же самим, що сплата податків. Сплата податків є конституційним обов’язком кожного, контроль за дотриманням законодавства щодо сплати податків є завданням державних органів. Він має бути побудований таким чином, аби не порушувати права людини. Саме в цьому є ключ до розуміння проблеми.
Органи державної влади України за рахунок податків, що сплачуються громадянами України, мають створити таку систему контролю, в тому числі за сплатою податків, яка з одного боку буде ефективною, з іншого, буде достатньо гнучкою, аби не порушувати права людини. Запровадження в Україні ідентифікаційного номеру з надзвичайно широкою сферою застосування, за умов відсутності адекватних механізмів захисту персональних даних створює реальну загрозу тотального контролю над громадянами з боку держави.
При цьому органи державної влади України відмовляються робити виключення по відношенню до тих людей, що вважають таку систему контролю занадто сильним втручанням в їхнє приватне життя, розцінюють її як загрозу своїй свободі, в тому числі свободі релігійних переконань. Отож, нездатність побудувати ефективну систему контролю, що не порушувала б права та інтереси значної частини суспільства, органи державної влади намагаються обґрунтувати за допомогою вельми сумнівних з правової точки зору аргументів. До того ж, свої сумніви щодо можливого порушення Конституції України ДПА могла розвіяти, звернувшись до Конституційного суду України, однак, про такі дії заступник голови ДПА в своєму листі не повідомляє. Замість цього ДПА розробила власний проект Закону, чекає на його ухвалення Верховною Радою України, а до того часу фактично відмовляється виконувати норми чинного законодавства. Очевидним є намагання ДПА звузити коло осіб, що можуть скористатися своїм правом на відмову від отримання ідентифікаційного номеру лише до віруючих. Проте, Закон передбачає, що таким правом може скористатися особа, незалежно від того, якого характеру переконання заважають особі отримати ідентифікаційний номер (релігійні та інші). Вичерпного переліку таких переконань не встановлено. Отож, посилання заступника голови ДПА на положення Ст.24 та 35 Конституції України щодо надання привілеїв в залежності від ставлення до релігії викликає подив. Так само, як твердження про те, що внесення відмітки в паспорт суперечить Ст.4 Закону України „Про свободу совісті і релігійні організації“, адже Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів“ не передбачає, що ДПА має вносити в паспорти відмітки про ставлення громадян до релігії.
Тим часом, виникають все нові сфери застосування ідентифікаційних номерів. Так, в деяких готелях Києва (зокрема, готель „Козацький“) в нових бланках реєстраційних форм з’явилася графа – ідентифікаційний номер. Поки що при поселенні заповнення цієї графи не вимагається. Міністерство внутрішніх справ України завершує роботи з запровадження Єдиної державної автоматизованої паспортної системи України (ЄДАПСУ), в основі якої все той же ідентифікаційний номер. Пропозиції Міністерства юстиції щодо заміни позаконституційної системи прописки реєстрацією за місцем проживання також включають в себе збільшення кількості інформації, що фізичні особи надають органам, які здійснюють реєстрацію, включаючи ідентифікаційний код. Таким чином, ідентифікаційний код платника податків стає ключовим елементом державного контролю над громадянами в Україні, далеко виходячи за межі декларованої мети – контролю за сплатою податків.
Роман Романов, Севастопольська правозахисна група
ВИСНОВОК
щодо листа Державної податкової адміністрації України
№ 4376/6/19-0116 від 11.07.2002 року
Згідно з частиною 2 статті 147 та пунктом 2 статті 150 Конституції України тільки Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законівта інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Як вбачається з вищезгаданого листа, у даному випадку податкова адміністрація в особі заступника голови ДПА України вдалася до питань тлумачення терміна „привілеї“ („пільги“) у співвідношенні з терміном „право“ та терміном „обов’язки“, посилаючись на статті 24, 35 Конституції України і на Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів“, тобто, фактично вона привласнила собі повноваження Конституційного Суду України.
Згідно зі статтею 19 частиною 2 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22, частина 2 Конституції України).
Невиконання службовими особами вимог Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів“ може тягнути юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством України.