Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ України

Вступ Свого часу у виданні «Моніторинг незаконного насильства в ОВС Ук- раїни — 2009» ми констатували, що Україною було зроблено низку вагомих кроків у напрямку підвищення стандартів захисту прав людини. Але, на жаль, підбиваючи підсумки 2010 року, можна відмітити не лише відсутність якогось продовження цих кроків, але й початок доволі небезпечного руху у зворот- ному напрямку. Так, протягом 2010 року не було зроблено якихось значущих спроб поліпшити стан речей. Крім того, деякі кроки держави сприяли його погіршенню: — так і не було створено незалежних механізмів регулярних відвіду- вань місць несвободи (згідно з положеннями Факультативного про- токолу до Конвенції ООН проти катувань); — не було проведено реформування кримінальної юстиції України; — залишились нереалізованими Концепції державної політики у сфері запобігання катуванням та проекту нового Кримінально-процесу- ального кодексу; — ліквідовано діяльність мобільних груп із моніторингу дотримання прав людини в органах внутрішніх справ України, які були дієвим засобом громадського контролю за умовами тримання в місцях не- свободи в МВС України; — зупинено діяльність громадських рад із питань забезпечення прав людини в МВС України; — ліквідовано управління моніторингу дотримання прав людини в МВС України, до складу якого входили активісти неурядових пра- возахисних організацій. Саме результатом цього й стало те, що протягом усього року засоби ма- сової інформації постійно повідомляли про випадки незаконного насильс- тва, тортур та смертей в органах внутрішніх справ. Про погіршення ситуації також свідчить збільшення прийнятих протягом року рішень Європейського  суду, згідно з якими Україна була визнана порушником прав людини на сво- боду від катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, повод- ження або покарання (Лопатін і Медведський, Лотарев, Захаркін, Давидов, Смирнов, Білий, Ковальчук, Самардак, Знайкін, Логвиненко, Пєтухов та ін.). Усе це спричинило значний резонанс у суспільстві й навіть стало предметом обговорення громадських слухань комітету Верховної Ради з питань зако- нодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, що відбулися 1 грудня 2010 року. Запропонований до Вашої уваги звіт є результатом третього етапу за- гальнонаціонального моніторингу, який дає можливість не лише вивчати ак- туальний стан поширеності незаконного насильства в діяльності ОВС, а й від- стежувати динаміку змін протягом уже шести років. Перший розділ присвячено аналізу результатів соціологічного до- слідження: наводиться порівняльний аналіз думки пересічних громадян, ув’язнених осіб, працівників міліції щодо масштабів поширеності незаконно- го насильства в діяльності ОВС, порівнюються дані за 2004–2010 роки; аналі- зується ставлення різних цільових груп до проблеми незаконного насильс- тва та його припустимості в діяльності міліції за сучасних умов; аналізується думка респондентів щодо умов тримання в спецустановах міліції, динаміки змін у цій сфері протягом останніх років, причин незаконного насильства та можливих шляхів покращення ситуації. Цей аналіз також доповнено екс- пертним оглядом ситуації з дотриманням права на одержання медичної до- помоги для осіб, що перебувають під юрисдикцією міліції, або є потерпілими від насильства. Також цього року предметом дослідження стали права самих працівників міліції, як фактор, який суттєво впливає на ситуацію з незакон- ним насильством у міліції. У другому розділі звіту аналізуються вимоги міжнародного законо- давства, спрямовані на підвищення стандартів захисту прав громадян від ка- тувань та жорстокого поводження. Аналіз нормативної бази доповнюється оцінкою спроби створення системи громадського контролю за діяльністю ОВС та розглядом стану викладання прав людини в навчальних закладах МВС України. У висновках та рекомендаціях дослідження також наводяться конкретні рекомендації для керівництва МВС щодо запобігання незаконному насиль- ству шляхом інституційних змін у структурі ОВС, внесення змін до відомчої нормативно-правової бази, більш широкого залучення громадськості до моніторингу стану дотримання прав людини з боку працівників міліції та ін