Судові позови до засобів масової інформації.

Позиція Програми Правового Захисту та Освіти ЗМІ Інформаційного Прес-Центру IREX ПроМедіа Програма Правового Захисту та Освіти ЗМІ (ППЗО) є благодійною програмою, яка спеціалізується на правовому захисті преси. В провадженні ППЗО є матеріали з понад 200 судових справ на захист честі та гідності, з якими звернулися до нас журналісти чи редакції ЗМІ, щоб отримати конкретні юридичні консультації. В Україні нема іншої установи з подібним досвідом правового супроводу справ на захист честі та гідності. Оскільки Верховна Рада розглядає проекти змін до законів власне стосовно таких справ, Програма вважає за доцільне оприлюднити деякі міркування з цього приводу. · Судові позови до преси на захист честі та гідності стали звичним явищем. Але цифри, які вживаються ЗМІ для ілюстрації їх кількості — ніби-то понад 2200 таких позовів за один 1998 рік — за даними ППЗО, перебільшені в 4-5 разів. · Вимоги деяких позивачів про відшкодування моральної шкоди насправді сягали/ють мільонів/мільярда гривень. Але окрім кількох гучних справ в 1997-1999 р. суди або відмовляють в таких позовах, або лише частково задовольняють позовні вимоги — якщо не в першій інстанції, то на етапі оскарження судових рішень — дуже рідко в сумах понад 5 000грн. · Існуюча правова база в Україні дозволяє захистити пресу, якщо журналісти не зловживають своїми правами, а працюють професійно і сумлінно (навіть коли припускають помилку чи висловлюють гостру, але обгрунтовану критику). Позови на захист честі та гідності („дифамація“) є звичними у всіх демократичних країнах, де існування свободи слова не викликає сумніву. Небезпека цій свободі загрожує, коли позивачами стають посадові особи, політики, які прагнуть покарати критиків або приховати суспільно важливу інформацію. Багато хто вважає, що встановлення верхньої межі на суми моральної шкоди, стане способом усунення цієї небезпеки. Не входячи в дискусію про правомірність таких обмежень взагалі, ППЗО поділяє побоювання інших про те, що „верхня межа“ призведе до масових зловживань. Це обгрунтоване побоювання, оскільки більшістю законопроектів пропонується встановлення верхньої межі для всіх справ без огляду на рівень вини відповідача. Журналіст, який припустився сумлінної помилки, опиниться в однаковому правовому становищі з „газетним (теле-, радіо-) кілером“, який свідомо поширює неправду. Це дійсно сприятиме зловживанням. Якщо більшість народних депутатів Верховної Ради вважить за потрібне встановити для ЗМІ верхню межу у відшкодуванні моральної шкоди за поширення недостовірної інформації, задля знаходження справедливого балансу між конституційно гарантованими правами позивачів та відповідачів по даній категорії справ, було б доцільно застосувати наступну схему(поняття термінів мають бути визначені в законі). · Коли журналіст/ЗМІ проявляє професійну обережність, відшкодування моральної шкоди обмежуєтся публікацією спростування. · Коли журналіст/ЗМІ був/були необережними, моральна шкода має верхню межу · Коли журналіст/ЗМІ знав/знали, що поширюють неправду, чи був/були байдужими до достовірності інформації, сума компенсації має грунтуватися на доказах позивача про факт та обсяг отриманої ним/нею моральної шкоди. Такий підхід законодавця плекатиме свободу слова, відповідальну журналістику і дозволить захищати права позивачів. Для додаткової інформації просимо звертатися до ППЗО: тел: 461-9748/ 49